Skip to content

Заперечення проти Клопотання Відповідача щодо пропуску Позивачем строку звернення до адміністративного суду, Клопотання позивача про поновлення строку звернення з адміністративним позовом та долучення деяких документів

28.11.2010

Судді  Дзержинського районного Суду  м. Харкова

61058  г. Харків, пр-т Перемоги, 52 – В  Руднєвой О.О.

 

Позивач:

Відповідач: Управління праці і соціального захисту населення  Дзержинської райради у місті Харків,
61072, м. Харків, вул. Тобольська, буд.63, тел.340-44-11

 

Заперечення проти  Клопотання Відповідача щодо пропуску Позивачем  строку звернення до адміністративного суду,  Клопотання позивача про поновлення строку  звернення з адміністративним позовом та долучення деяких документів.

В провадженні Дзержинського районного суду м. Харків знаходиться адміністративна справа №2-А-2341/09, розпочата за моєю позовною заявою до Управління праці і соціального захисту населення  Дзержинської райради  м. Харкова (далі-УПСЗН).

У п.1  Клопотання щодо пропуску Позивачем строку звернення до адміністративного суду  №2019/03 від 26.05.09р.(далі по тексту – письмовий доказ) Відповідач  звернувся до суду з вимогою про залучення ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАСУ)до мого позову.

Ст.86 КАСУ: Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому,всебічному,повному та об’єктивному дослідженні. Ст.70 КАСУ: Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.  

На підставі цих норм, прошу Суд оцінити письмовий доказ, та не брати його до уваги, бо письмовий доказ  з відповідною назвою за №2019/03 від 26.05.09 не зареєстрований в книзі реєстрації УПСЗН(я переконалась в цьому 30.07.09р., попросивши в канцелярії УПСЗН надати мені інформацію про запис), тобто одержаний з порушенням закону. За цим номером зареєстрован інший документ (він є в справі), під назвою, відповідно до запису в журналі реєстрації УПСЗН:«Повідомлення про призначення допомоги при народженні дитини».

Якщо суд відносно п.1. вимог Позивача, викладених в цьому Запереченні проти письмового доказу вирішить не брати до уваги письмовий доказ, тоді прошу Суд залишити без розгляду  і подальші вимоги, викладені в п.п.2,3  заперечення проти  письмового доказу. Бо п.п.2,3 пов’язані з п.1.вимог.

В обґрунтування подальших вимог, зазначених в п.п. 2 – 4  Заперечення проти  письмового доказу, хочу зазначити, по-перше, що до суду я звернулась у 2008 р, а не в 2009 р., як зазначає Відповідач; по-друге, вважаю дії Відповідача  щодо наполягання на пропущенні строку звернення до суду – зловживанням його процесуальними правами,що вступають у протиріччя з його процесуальними обов’язками (зокрема – обов’язком доказування правомірність своїх дій, рішень та бездільності, в разі заперечення проти позову (п.2 Ст. 71 КАСУ)), та загальною Конституційною компетенцією органу, наділеного владними  повно-повноваженнями («Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпе-чення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» (ч.2 Ст.3 Конституції України (далі – КУ)); по-третє, вважаю, що ці дії ставлять під сумнів мою можливість реалізації конституційного права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.2. Ст.55 КУ)), права, яке положеннями КУ визначене, як таке, що зовсім не підлягає обмеженню ні при яких умовах:«Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених КУ… Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями .. 52, 55, ..  КУ.» (Ст. 64. КУ).

1щодо часу, коли я  дізналася про порушення права.Дбаючи про свої права з моменту нарахуван-ня допомоги, не дивлячись на хронічну хворобу (див. додаток), я в квітні 2007 р., прийшла до УПСЗН довідатись про правові підстави та розмір призначеної допомоги. Інспектор із  Рішення про призначен-ня допомоги (є в справі), зачитала  мені підставу призначення, а саме: «Закон  «О государственных пособиях семьям с детьми». Довідавшись про цю підставу, я  надалі відслідковувала рішення Верховної Ради України, та Конституційного Суду України, що стосувалися Закону про сімейну

 

допомогу, не дивлячись на  брак часу, бо весь мій час був присвячений догляду за матір’ю, яка після тяжкої  та  довготривалої хвороби померла 11.06.08 р., та  догляду за двома дітьми(бо я одинока мати і сама проживаю зі своїми дітьми(довідки додаються)).

Про те , що права матерів та їх дітей по виплатам допомоги  порушуються, я дізналася у листопаді – грудні 2008 р., коли письмово намагалась урегулювати спір щодо розміру соціальної допомоги з органом УПСЗН.

Преамбула до Закону має суттєве значення для розуміння змісту, як всього Закону, так і його положень.( «.. в преамбуле в концентрированной форме излагаются цели, задачи и принципы правового акта, указываются условия, обстоятельства, мотивы и другие исходные установки, послужившие поводом для его создания.» (Большой юридический словарь http://law-enc.net/word/Преамбула.). Тому, прочитавши в «Урядовом Кур’єрі» в кінці липня 2007 р. преамбулу до Рішення Конституційного Суду від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007, цитую: «Підставою для розгляду  справи  згідно  зі  статтями  71,  82  Закону  України  “Про  Конституційний Суд України” ( 422/96-ВР )  є наявність спору щодо конституційності  положень  Закону України  “Про  Державний бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня  2006 року N 489-V ( 489-16 ) (далі –Закон 489)», я вирішила, що це Рішення не стосується аж ніяк  Закону про сімейну допомогу, бо вважала завжди, що закон про Державний бюджет, як правовий акт, маючи особливий предмет регулювання – визначення доходів та видатків держави,  не може за своєю сутністю регулювати суспільні відносини, а тому до моїх правовідносин з Відповідачем, зокрема щодо Закону про сімейну допомогу, не стосується.

Як би УПСЗН в «Рішенні від 24.02.07 р.» в підставі призначення допомоги вказав таку ж підставу, яку згодом надав Суду у довідці  від 26.05.2009 р. № 2019/03 (документ є у справі)), а саме, що  «допомога призначається на підставі Закону про Державний Бюджет 2007 р…..», то звісно, що я би звернула увагу  на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р., що безпосередньо стосувалось саме положень Закону про Державний Бюджет на 2007 р.

З огляду на  те, що у  Рішенні від 24.02.07 р  працівниками УПСЗН  було фактично прихована справжня підстава надання мені допомоги, я прошу Суд оцінити  неправомірність дій УПСЗН, яке  зобов’язане  в повному обсязі формулювати в своїх рішеннях підстави надання допомоги з посиланням на Закон (так, як це було зроблено на вимогу Суду у відповіді від 26.05.2009 р. № 2019/03), не кажучи вже про обов’язок інформування про зміни у законодавстві, що стосуються надання соціальної допомоги.

Неправомірні дії УПСЗН не дали мені можливості своєчасно дізнатись про зміни законодавства, що стосуються  моїх правовідносин з Відповідачем, та своєчасно оскаржити факти порушення моїх суб’єктивних прав в суді.

Тому я вважаю, що строк пропущен з вини Відповідача.

2. Коли я в листопаді 2008 р. дізналась про  порушення мого констуційного права на отримання гарантованого державою розміру допомоги для застрахованих осіб, та про те, що не зроблено перерахунку у відповідності з Рішеннями Конституційного Суду від 09.07.2007 р. та 22.05.2008р.,  я вирішила  не зразу йти до суду, а  поскаржитись щодо неправильного, а можливо і помилкового(бо допускала, що  людський фактор міг спричинити цю помилку) визначення  розміру соціальної допомоги на підставі Закону про сімейну допомогу, замість Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»(далі – Закон 2240),  письмово і особисто начальникові УПСЗН, бо допускала, що  людський фактор міг спричинити цю помилку.

У своєму  зверненні  від 11.11.2008р я обґрунтувала необхідність перерахунку вимагала  доплатити недоотриману суму  Допомоги при народженні дитини та Допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у відповідності  з розміром  ст.ст. 41,43 Закону 2240,  і тим самим вирішити спір щодо розміру  допомоги.

Але, у листі   від 10.12.2008 р. УПСЗН  відмовило мені повністю, повідомив при цьому, що єдиним мотивом  відмови – є те, що всі нарахування та виплати  зроблені  УПСЗН у відповідності до чинного законодавства.

До того ж у своєму рішенні про відмову УПСЗН:

1) в порушення п.4 ст.15 ЗУ «Про звернення громадян» не роз’яснило  мені порядок подальшого оскарження своєї відмови, чим  зробило перепону подальшого своєчасного оскарження у вищіх інстанціях.

2) серед можливих підстав для перерахунку і доплати допомоги, була вказана лише одна підстава – «якщо будуть зміни до вищезгадуваних законів, у зв’язку із Рішенням Констутиційного Суду України». А така підстава, як – звернення з заявою про перерахунок з наданням декларації та документів про дохід сім’ї, для визначення совокупного доходу – не була вказана.

3)  в переліку мотивів відмови Відповідачем не був  вказаний мотив пропущення строків звернення за  перерахунком соціальної допомоги за період  – з часу призначення  цих допомог і до досягнення дитиною  3-річного віку, а також  доплатою недорахованої суми цих допомог.

Тому не зрозуміло, чому зараз, в ході судового процесу  Відповідач наполягає на пропущенні сроку звернення щодо порушеного права, бо різниця між відповіддю УПСЗН (10.12.2008 р.) і часом подання мною позову до суду (12.12.2008 р.)  всього 2 дні.

Не погоджуючись із аргументами відмови УПСЗН і  будучи непроінформованою  службовцями УПСЗН про встановлений Законом порядок можливого подальшого оскарження відмови у Вищих інстанціях , я  через 2 дні подала позов до суду.

Потім, самостійно вивчаючи законодавчі норми, а саме  Закон України «Про звернення громадян» я зрозуміла, що правильно скористалась можливістю досудового вирішення спору  на підставі  саме цього Закону.

Отже, розглянувши мою справу по суті, як це й вимагається Законом України «Про звернення громадян»: (цитую) ст.15 зазначеного закону: “Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов’язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов’язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.”,  УПСЗН порушив цю норму.

Висновок: З вини УПСЗН, що порушив ч.4 ст.15 ЗУ «Про звернення громадян», та на підставі ч.4. ст. 99 КАСУ,  вважаю, що я скористалась правом досудового вирішення спору, тому срок звернення до суду  треба обчислювати з грудня 2008 р., тобто з  часу листування з УПСЗН щодо вирішення спору про розмір відповідних  дитячих допомог та доплату недорахованих сум..

3. Крім того, вважаю за доцільне звернути увагу суду на положення законодавства, які обґрунтовують недоцільність застосування норм ч.2 с.99 КАСУ щодо строку звернення до суду  стосовно виплати соціальної допомоги на дитину.

Відповідно до ст.99  КАСУ передбачає не тільки річний термін звернення до суду, а також посилається на інші закони, що встановлюють терміни звернення з позовом.

1) Відповідно до ч. 2 ст. З Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, забезпечення прав є головним обов’язком держави. Таким чином, наполягання  УПСЗН на пропущенні строків оскарження, обмежує гарантовані УПСЗН (як представником держави) соціальні гарантії матері та малолітньої дитини, замість того, щоб забезпечувати ці гарантії – що є обов’язком УПСЗН.

Таким чином, всі кодекси, всі закони, всі акти, які захищають матеріальний зміст права матері і дитини, повинні знаходитись в межах компетенції УПСЗН, як виконуючого обов’язки по нарахуванню та виплаті соціальної допомоги.

Згідно ст. 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально). заохочує і підтримує материнство та батьківство. До вимог, що випливають із сімейних відносин, давність звернення з позовом не застосовується відповідно до ст. 20 Сімейного кодексу України.

 

Крім того, в соответствии с ч. 1 ст. 35 Закона 2240 догляд за дитиною та народження дитини є  страховим випадком.

Согласно ч.2 ст. 8 Закону України «О страховании», страховой случай – событие, с наступлением которого возникает обязанность страховщика осуществить выплату страховой суммы (страхового возмещения) страхователю, застрахованному или иному третьему лицу.

У відповідності з ч. 1 п.5. ст. 268 гражданского Кодекса срок исковой давности на требование страхователя (застрахованного лица) к страховщику об осуществлении страховой выплаты (страхового возмещения) не распространяется.

Більш того, на виконання Постанови КМУ від 16.01.2007 р. № 32 «Питання виплати застрахованим особам допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку», для врегулювання питання передачі функцій призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до 3 років саме застрахованим особам, управління повинне керуватися Наказом Мінпраці та соцполітики від 06.12.2006 р. № 453 «Про передачу функцій призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застрахованим особам від страхувальників та робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його відділень органам праці та соціального захисту населення », згідно з яким з 01.01.2007р. УПСЗН передані функції страховика по відношенню до застрахованим особам з питань призначення і виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до 3 років.

Згідно ст.5 Закону №2240, застраховані особи мають “…державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав…”.

Отже, до 01.01.2007 р. у випадку спору з питань страхового відшкодування застрахована особа могла звернутись до суду згідно з Цивільним законодавством та позовна давність на страхові відшкодування не поширювалась.

У зв’язку з такою зміною делегованої особи, спори стали вирішуватись в адміністративному суді через те, що Відповідач є органом виконавчій влади. Тобто, “адміністративні” відносини з питання виплати зазначеної допомоги обумовлюються лише особою Відповідача, але не його функцією по призначенню та виплаті зазначених допомог, яка відноситься до цивільних відносин. Раніше зазначену допомогу сплачував сам Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності й спірні питання регулювались лише Цивільним кодексом, а не адміністративним.

У випадку, коли б ці функції були покладені на іншу юридичну особу (не суб`єкта владних повноважень), відносини регулювались би також Цивільним кодексом. Отже, норми позовної давності розповсюджуються на усі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли за участю держави та її адміністративно-територіальних одиниць як суб’єктів цивільних прав.

Оскільки я маю статус застрахованої особи та надала докази цього, то строк позовної давності на мою справу не поширюється (як на вимогу застрахованої особи про здійснення страхового відшкодування).

Таким чином, до 01.01.2007 року позовна давність на страхові відшкодування не поширювалась. Після прийняття нових законів (Постанови КМУ№32 та Наказу №453), у випадку застосовування однорічного строку позовної давності, суд не має звужувати моє право громадянина України на звернення до суду у любий строк у спорі про страхове відшкодування, що ЗАБОРОНЕНО Конституцією України (ст. 22)

Виходячи з наведених норм законодавства можна зробити висновок, що строк звернення до суду обчислювається з 12.12.2008р., срок позовної давності дорівнює безстроковому строку, тому у суду немає підстав для застосування обмежувальних норм статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України до правовідносин, пов’язаних з забезпеченням державою надання допомоги по народженню та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Крім того, відповідно до п.55 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого постановою КМУ від 27 грудня 2001 року № 1751, призначені, але своєчасно не одержані суми державної допомоги сім’ям з дітьми з вини органу, що призначає або виплачує зазначену допомогу, виплачуються протягом будь-якого часу без обмежень. При цьому виплата здійснюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на день її призначення.

Вказаним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1751 не встановлений кінцевий термін звернення за виплатою допомоги особою, яка має право на отримання її у зв’язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Жодним з нормативних актів щодо правовідносин, пов’язаних з забезпеченням державою надання соціальної допомоги, не встановлені обмеження щодо звернення за виплатою передбаченого відповідним законодавством розміру допомоги та оскарження дій суб’єкта владних повноважень щодо відмови в виплаті соціальної  дитячої допомоги в належному розмірі.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини (згідно з ч. 7 ст. 9 КАС України), суд  застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що порушення щодо невиплати позивачу збільшеного розміру Допомоги на дитину до досягнення 3-річного віку є триваючим і неможливо визначити початок перебігу строку звернення до суду, суд має через аналогію закону  прийти до висновку, що строк позовної давності у даному випадку не застосовується.

4.         Також, вважаю за необхідне зазначити – Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що “у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення”.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що “стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права”.

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

А з огляду на те що мій фактичний стан особи з сімейними обов’язками наділяє мене додатковим правовим статусом, елементом якого є відповідальність за мою малолітню дитину, і саме на реалізацію інтересів та прав дитини спрямовані усі мої вольові дії, а це створює передумови моєї фактичної безпорадності у самостійному вирішенні питань соціально-правового характеру та моєї залежності від отучующих (у тому числі у великій мірі від органів соціального забезпечення та від сумлінного виконання ними своїх службових обов’язків) – держава Україна враховує ці особливості мого правового статусу та бере на себе позитивні зобов’язання, в частині створення умов для реалізації прав дитини та батьків з урахуванням цього їх особливого правового статусу, зокрема ратифікацією міжнародних договорів, так:

– Згідно з положеннями п.1 Ст. 26 “Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року” від 20.11.1989 року (Єдиний реєстр. № 19389/2001): “1. Держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством”

– Згідно з положеннями п.1 Ст. 3 “Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року”: “В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.”

– Згідно з положеннями п.п. 1,2 Ст.10 «Міжнародного Пакту про економічні, соціальні і культурні права»: «Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають, що: 1. Сім’ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання…2. Особлива охорона повинна надаватися матерям протягом розумного періоду до і після пологів. Протягом цього періоду працюючим матерям повинна надаватись оплачувана відпустка або відпустка з достатньою допомогою по соціальному забезпеченню.».

Тобто , прошу Суд взяти до уваги норми міжнародного права та  відновити мої порушені права, як жертви від зловживання владою, якою (жертвою), згідно з положеннями п.18 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою від 29.11.1985, є Позивач, право якого на відшкодування шкоди, сричиненої зловживанням влади, є – складовою частиною його конституційної правосуб’єктності, та обов’язком держави, зокрема, на підставі Міжнародного договору від 25.07.2005 «Основні принципи та керівні положення, що стосуються прав на правовий захист і відшкодування збитку для жертв грубих порушень міжнародних норм в галузі прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права», та Ст. 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Офіційний Вісник України (Далі-ОВУ) 2006, 32 від 23.08.2006, ст. 2371) (Далі – Конвенція).

Тобто, прошу Суд, на підставі положень процесуального законодавства (п.6 Ст. 9 Кодексу Адміністративного Судочинства України (далі – КАСУ),  не застосовувати наслідки, встановлені приписами Ст. 100 КАСУ, та задовольнити  відновлення мого порушеного права.

Поряд з цим,  прошу визначити поважною причини пропущення строку звернення з позовом,  звернувши увагу на відсутність у мене можливості для самостійної реалізації свого конституційного права на судовий захист від посягань влади.

Прошу  теж врахувати, що моя дієздатність обмежена (я є одинокою матір’ю що виховує двох дітей, я доглядала за хворою матірью, що мешкала разом, та померла 11.06.2008 р. після довготривалої хвороби), і я фактично не могла реалізувати своє право на судовий захист порушених прав ні самостійно, ні з допомогою адвокатів. Одночасно, порушення службовцями УПСЗН вимог законодавства, щодо інформування учасників соціальнозабезпечувальних відносин про зміни у правому регулюванні цих відносин, зокрема – приховування від отримувачів допомог наслідків прийняття рішень Конституційним Судом України, неповне зазначення підстав надання допомоги,  унеможливили наявність у складі правосуб’єктності Позивача правової визначенності щодо своїх прав та обов’язків у цих правовідносинах, що також спричинило звуження моєї процесуальної дієздатності.

Прошу Суд дати оцінки неправомірної бездіяльності Відповідача, та вивчити дійсні причини пропуску процесуального строку.

Зважаючи на вищенаведене, керуючись ч. 1 ст. 99,  ч. 2 ст. 100, ст. 102 КАС України, я звертаюсь до суду з проханням вважати причину пропуску мною строку для звернення до суду з адміністративним позовом – мій безпорадній стан одинокої матері двох дітей, викликаний спрямованістю усіх моїх вольових дій на виконання обов’язків матері, підставою виникнення яких є позитивна відповідальність за мою малолітню грудну дитину, та неправомірною поведінкою працівників УПСЗН – невиконання приписів законодавства щодо інформування суб’єкта правовідносин соціального забезпечення про повний склад моїх прав та обов’язків, та зміни у правовому регулюванні цих відносин, приховування  дійсних підстав нарахування допомоги – поважною, та поновити мені строк звернення до суду по цій справі.

Прошу Суд також врахувати, що Позивач дбала про захист своїх прав з початку призначення мені допомоги, тобто сама приходила дізнаватися про підстави нарахування допомоги, регулярно відслідковувала  появу нормативно-правових документів, прийнятих Верховною Радою України та Констутиційним Судом України, що стосувались  норми, на яку мені було вказано УПСЗН, як на підставу призначення допомоги.

Отже, якщо Відповідач буде і далі наполягати на застосуванні строків позовної давності, я вимушена буду звернутись до суду та прокуратури з наполяганням  притягнути должностні особи Відповідача до відповідальності за порушення ст.15 Закону України «Про звернення громадян».

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. З Конституції України, відмова в поновленні строку позовної давності, може обмежити гарантовані державою Україна соціальні гарантії матері та малолітньої дитини.

 

Отже, на підставі викладеного вище, та враховуючи те, що норми Конституції України є нормами прямої дії, відповідно до ст.ст. 1, 3, 8, 21, 22, 46, 48, 56, 64 Конституції України, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою,  Основних принципів та керівних положень, що стосуються прав на правовий захист і відшкодування збитку для жертв грубих порушень міжнародних норм в галузі прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, Ст.Ст. 1, 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Ст. 1 Протоколу N 1 Конвенції, Ст.Ст. 1, 4, 5, 9, 29, 34, 41, 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», Ст.Ст. 1, 3, 5, 13, 15 (в редакції яка діяла до 28.12.2007 р.) Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», Закону України «Про звернення громадян», Ст.Ст. 5, 20 Сімейного кодексу України, рішень Конституційного суду України від 09.07.07 р., 22.05.2008 р., 27.11.2008 р., Ст.Ст. 2, 7, 8, 9, 11, 17, 21, 88, 100, 162, 187, п.2 ст.198, ст.201 Кодексу адміністративного судочинства України,

Прошу:

  1. Прошу Суд не брати до уваги п.1. письмового Клопотання щодо пропуску Позивачем строку звернення до адміністративного суду  №2019/03 від 26.05.2009р., як такий що одержаний з порушенням закону.
  2. Поновити строк звернення з адміністративним позовом та визнати поважною причину пропущення строку звернення.
  3. Прошу надати запит  до поліклініки № 26 (за адресою: 61072  м. Харків,   вул. 23 Серпня,  буд. 23-а, тел. 340- 43-85) про  стан здоров’я  моєї матері  для  підтвердження того, що я наглядала за хворою матір’ю останні пів-року до ії смерті (померла 11.06.2008 р.). Повні данні матері: – Щербина Пелагея Іванівна, 1934 року народження (мешкала за адресою: 61018, м. Харків, вул.. Старицького буд.16, кв. 142)

4.       Долучити до матеріалів справи документів, в тому числі  і тих, примірників яких не було в додатках у зв’язку з долученням до справи Співвідповідача

 

 

Додатки:

One Comment
  1. A fascinating discussion is worth comment. I think that you ought to publish more on
    this topic, it may not be a taboo subject but typically people don’t talk about these topics. To the next! Many thanks!!

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: