Skip to content

Микола Онiщук: "Новий президент може отримати всю повноту влади"

06.02.2010

“Главред” від 1 січня 2010 року

У процесі виборчих перегонів сумно не буває. Нікому й ніколи. Не нудиться наразі й Феміда: у цій сфері – скандал за скандалом. Спочатку увага була прикута до Вищого адміністративного суду – того самого, в якому, можливо, вирішуватиметься доля виборів.
У процесі виборчих перегонів сумно не буває. Нікому й ніколи. Не нудиться наразі й Феміда: у цій сфері – скандал за скандалом. Спочатку увага була прикута до Вищого адміністративного суду – того самого, в якому, можливе, вирішуватиметься доля виборів. Повноваження голови ВАСУ Олександра Пасенюка добігли кінця 22 грудня минулого року.    Його місце мав би посісти перший заступник Пасенюка – Микола Сірош, проте Конференція суддів адміністративних судів доручила Пасенюку виконувати свої обов’язки й надалі. Зате Вища кваліфікаційна комісія суддів визнала легітимними повноваження Сіроша. Конфлікт із цього приводу, яким одразу скористалися політики, не вичерпався й досі. А на додачу триває інцидент довкола Київського апеляційного адміністративного суду: представники Партії регіонів не погоджуються з деякими рішеннями цієї інстанції, а представників БЮТ, навпаки, все влаштовує. Тож, бій (мало не в буквальному розумінні слова) – у розпалі. Про це та про інше «Главред» розпитує Міністра юстиції Миколу Оніщука.

НОВИЙ ПРЕЗИДЕНТ, МОЖЛИВО, ЗАКРІПИТЬ ВПЛИВ, «ПЕРЕЗАВАНТАЖИВШИ» РАДУ…

Пане Миколо, чи може відбутися «третій тур» виборів, тобто чи матиме місце оскарження результатів голосування – так, як це було у 2004 році?

Перше, що я хочу зауважити як правник, а не політик: положення про третій тур виборів у Законі «Про вибори Президента» відсутні. І ситуація 2004 року, коли мало місце переголосування, вже не повторить¬ся. А проведення нових виборів можливе лише у випадку, передбаченому статтею 15 закону про вибори президента – якщо всі кандидати на пост президента знімуть свої кандидатури (проте такий розвиток події – мало реалістичний). Тож моя позиція така: вибори відбудуться, громадяни зроблять свій вибір. Оскільки закон не містить поро¬гу явки виборців (тобто вона може бути на¬віть меншою за 50%), достатньо, аби один із кандидатів – за умови, коли обидва не відмовляються від участі у другому турі, – мав більшість голосів.

А якщо бодай гіпотетично уявити, що хтось із кандидатів зніме свою кандидатуру?

Тоді кандидат, що залишиться, має набрати не менше, ніж 51% від числа тих громадян, які прийдуть на виборчі дільниці. Якщо відсоткова різниця між голосами, відданими за того чи іншого кандидата, буде незначною (відсоток-півтора), тоді варто очікувати судових позовів. Ідеться про Вищий адміністративний суд, який має виключну компетенцію розглядати подібні суперечки. Саме тому, до речі, до цього суду й прикута зараз така увага. Хоча я переконаний, що саме громадяни України, а не суди, вирішать долю виборів. Інакше це означатиме, що нам необхідно закреслити останні п’ять років розвитку країни, протягом яких ми вважали, що інститути демократії у нас набули сталості, а держава є здатною забезпечити захист волевиявлення.

Чи можливі дострокові парламентські вибори невдовзі після президентських?

Не виключаю такої можливості. Проте мають бути знайдені конституційні підстави для дострокового припинення повноважень Верховної Ради. Ці підстави визначені 90-ою статтею Конституції, вони добре відомі і стосуються неможливості парламенту відкрити засідання протягом 30 днів, а також випадків, коли не сформовано більшість та уряд. Так що варіант дострокових виборів можливий, але на нього також впливатиме фактор того, хто переможе у президентських перегонах. На мою думку, переможець може ініціювати переобрання парламенту, якщо захоче закріпити свій вплив у Верховній Раді. Можливо, новообраного президента також спонукатимуть зобов’язання (якщо вони існують) перед тими кандидатами у президенти, які не пройшли другий тур.

ЯКЩО ОПОЗИЦІЯ НЕ ВИКОНУВАТИМЕ СВОЇХ ФУНКЦІЙ, ГРОМАДЯНИ ЇЇ НЕ ПІДТРИМАЮТЬ

Можливо, переможцеві й не знадобиться закріплення свого впливу у такий спосіб. Ймовірно, новообраний президент України вдасться до переформатування парламентської більшості…

Якщо вдасться це зробити, цілком імовірно, що дострокових виборів не буде. Як відомо, у рамках однієї каденції фракції парламенту є вільними щодо того, щоб змінювати склад коаліції, створювати нову коаліцію… Таким чином, якщо президент після виборів зможе сформувати парламентську більшість, можливо, навіть конституційну, то об’єктивної потреби у переобранні Ради у нього не буде. Більше того, за таких обставин можна досягти достатньо ефективного управління країною через реалізацію новим президентом своєї виборчої програми у владному трикутнику президент-пропрезидентська більшість у ВР-уряд, сформований такою більшістю. Таким чином, новий президент може отримати всю повноту влади.

Голосування за відставку Юрія Луценка, що мало місце 28 січня, здається, вже засвідчило поступове формування нової більшості…

Я не квапився б із подібними висновками, оскільки бачу в цьому рішенні дещо інше. Йдеться про те, що представники виконавчої влади, як і інші посадові особи у період виборчих перегонів, мають діяти у спосіб, щоб не бути звинуваченими у використанні ресурсу свого відомства на користь одного з кандидатів. Тобто повинні користуватися довірою всього суспільства, а не лише симпатиків того чи іншого кандидата. Я вважаю, що утвердження демократії, якого ми досягай останніми роками, вже починає мотивувати поведінку наших парламентарів. Хоча, звісно, дається взнаки чинник конкурентної боротьби.

Експерти вважають, що хто б не став майбутнім президентом України, сторона, яка програє вибори, робитиме все від неї залежне, щоб шляхом імпічменту домогтися ще й дострокових президентських виборів. Як ви ставитеся до подібних прогнозів?

Я знову хочу підкреслити: суспільство набуло певного рівня політичної зрілості. Громадяни не загубилися у хитросплетіннях політики і доволі тонко орієнтуються в тому, де щирість, а де – нещирість, де – відкритість, а де – відверта неправда. І я переконаний у тому, що політики, які після виборів позиціонуватимуть себе як опозиційна сила, намагатимуться діяти як класична опозиція: критикувати уряд, пропонувати альтернативу, здійснювати у конституційних межах необхідний контроль… Якщо опозиція не виконуватиме своїх функцій (а суспільство в них зацікавлене), громадяни її не підтримають. Думаю, що суспільство, яке ми сьогодні збудували, виступає саме за це.

ДЛЯ ПОСТВИБОРЧИХ ОСКАРЖЕНЬ ПОТРІБЕН НЕ ОДИН ПАСЕНЮК, А ЦІЛИЙ СКЛАД СУДУ

Не можу не запитати у вас про ситуацію довкола посади голови Вищого адміністративного суду. В тому, що вона виникла, винні недоліки чинного законодавства?

Так. Те, що зараз відбувається у Вищому адміністративному суді, є наслідком відсутності законодавчого врегулювання процедури призначення суддів на адміністративні посади. Цей суд, унаслідок своєї особливої ролі у виборчому процесі, сфокусував на собі цю проблему. Але треба мати на увазі, що це однаково важливо для будь-якого суду України, а у нас їх більше 700. Крім того, коло повноважень голів судів та їхніх заступників усе ще залишається необгрунтовано широким. І відсутність чіткого регулювання порядку призначення і звільнення суддів на адміністративні посади, по суті, закладає міну під судову владу. Якщо це не усунути, то найближчим часом постане питання легітимності керівництва всіх українських судів. Це те, що стосується загальної картини. Що ж до Вищого адміністративного суду, то в цьому випадку проблему загострило закінчення повноважень голови ВАСУ Пасенюка, а також рішення Конституційного Суду, згідно з яким органи суддівського самоврядування не мають повноважень та юрисдикції здійснювати призначення суддів на адміністративні посади. Звісно, питання адміністративного контролю у суді все ще відіграє важливу роль. Що стосується оцінки ситуації у ВАСУ, то Міністерство юстиції вже неодноразово висловлювало свою позицію з цього приводу.

І все-таки, як за нинішніх умов розглядатиметься оскарження результатів виборів, якщо, звісно, до цього дійде?

На моє переконання, подібну справу слід слухати якомога більшим складом суду, навіть бажано повним складом Вищого адміністративного суду, аби суспільство було впевнене в тому, що колегія суддів, яка слухатиме цю справу, не була сформована на догоду чиїмось інтересам і користувалася повною довірою. Це по-перше. По-друге, вважаю, що має місце певна переоцінка ролі суду. Не варто сприймати суд як такий, що підміняє собою компетенцію визначених законом органів влади, зокрема й Центрвиборчкому. Саме він є єдиним органом, уповноваженим встановлювати результати виборів. Тож рішення суду може лише зобов’язати ЦВК до певних дій та аж ніяк не підмінювати ЦВК.

Але якщо говорити не про встановлення результатів виборів, а про Київський адміністративний апеляційний суд, рішення якого не сподобалися Партії регіонів, то як довго триватиме цей примус до «правильного» правосуддя?

Я вважаю, що перш за все треба внести зміни до Конституції і переглянути обсяг недоторканності народних депутатів. Цей обсяг має бути приведений у відповідність до загальноєвропейського розуміння імунітету парламентаря. Народний депутат має бути «доступним» для кримінальної відповідальності тією ж самою мірою, як і будь-який інший громадянин України. Єдиний його привілей – коли йдеться про обрання такої міри запобіжного заходу, як тримання під вартою, на це правоохоронним органам знадобиться згода вищого законодавчого органу. Такий формат є найбільш поширеним обсягом парламентського імунітету. Коли ж зараз народний депутат дозволяє собі яку завгодно поведінку і не несе відповідальності – це є ненормальною ситуацією. Довіра до досудових органів у суспільстві є не надто високою, а подібний рівень культури народних депутатів аж ніяк не сприяє її поліпшенню. Ми пам’ятаємо, як і у 2007 році політики вдавалися до подібних методів забезпечення прийнятних для них рішень, тож – я ще раз підкреслюю! – проблема довіри до судів нині постає гостро

ВИКРИВЛЕННЯ ФЕМІДИ

Якщо вже ми заговорили про зміни у законодавстві, то прокоментуйте, будь ласка, зниження темпів судової реформи. Було створено вищі спеціалізовані суди – адміністративний та господарський, але до цивільного та кримінального справа так і не дійшла. Чому?

У вашому запитанні – типова помилка. Існує уявлення – до певної міри штучно сформоване – про те, що проблема судо¬вої системи полягає в судоустрої. Але це не так. Проблема не в тому, багато у нас судів чи мало, створюємо ми спеціалізовані суди чи ні. Проблема полягає у таких першочергових для якості судочинства питаннях, як доступ до судової професії, як проблема відповідальності суддів за зловживання правом, як адміністрування у судах (ідеться про обсяг повноважень голів судів і їхніх заступників). Коли ми говоримо про доступ до професії судді, то очевидно, що такий доступ мусить базува¬тися на рівні кваліфікаційних знань особи. Це має бути саме доступ до професії, а не до конкретної посади, наприклад, у Печерському суді. Бо щойно оголошується «конкурс» у «привабливих» судах – відбувається змагання не знань, а протекцій. Це має місце тому, що відсутня незалежна система тестувань кандидатів. Окрім цього, роль голови суду та його позиція у доборі кадрів є визначальною, а це формує залежність судді.

Запитання з іншої «опери»: чи так само активно триває партійне будівництво в Україні? Скільки на сьогодні зареєстровано партій? Який відсоток із них функціонує насправді, а відтак матиме можливість взяти участь у тих-таки парламентських виборах?

Нові партії створюються й досі, на сьогодні ми маємо вже 173 партії. Значна частина з них була зареєстрована протягом останніх років. Тож напередодні виборів їх кількість зростає. Одночасно з цим помічено тенденцію внутрішньопартійного переформатування: партії «продаються», «купуються», перебудовуються під інтерес впливових політиків – цей процес постійний і жвавий.

МІСЦЕВИЙ РЕФЕРЕНДУМ – КРОК ДО ЕФЕКТИВНОГО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ГРОМАДИ

Конституційний Суд роз’яснив порядок проведення планових виборів київського мера: вони мають відбутися 2012 року. Між тим, деякі політики вже пророкують переобрання столичного голови мало не навесні цього року. Але ж дострокові вибори можуть відбутися тільки за ініціативи Верховної Ради, як це було у 2008-му?

Не буду коментувати рішення Конституційного Суду. Це правильне рішення. Що ж до дострокових виборів… Якщо Верховна Рада ухвалить відповідне рішення, а перший крок у цьому напрямку вже зроблено – створено комісію, яка доповідатиме це питання, – то такі вибори будуть проведені, і вони будуть легітимними.

Можливо, окремі київські проблеми варто вирішувати шляхом локального плебісциту. Як ви ставитесь до ідеї референдуму як такого і на рівні міста зокрема?

Я особисто є прихильником розвитку інституту референдумної демократії і більш широкого використання інституту місцевих референдумів для вирішення питань, які є значимими для відповідних громад. Ми , успадкували представницьку демократію як нібито універсальний спосіб захисту інтересів виборців через ради всіх рівнів тощо. Але, як свідчить досвід, ради, особливо із введенням пропорційної системи їх виборів, помітно корпоратизувались. Чим встановили чималу дистанцію між собою та інтересами громади. Тож установи представницької демократії мають бути суттєво доповнені інститутами прямої демократії. Вони дозволяють безпосередньо вирішувати питання будівництва доріг, лікарень, шкіл, планування мікрорайонів міста, встановлення обмежень на забудову в центрі міста тощо. Окрім того, є велика потреба у якісному покращенні корпусу мерів. Користуючись нагодою, зауважу, що не виключаю своєї участі в дострокових виборах мера Києва.

З якою програмою ви йшли б на вибори київського мера?

Вважаю, що досвід роботи і в парламенті, і в уряді дозволить мені сформувати таку програму, головною концепцією якої було б на¬ведення порядку і насамперед у дотриманні законодавства.

Ви взяли під свій захист права вкладників «Еліта-Центру». Яким саме чином?

За дорученням уряду я очолив відповідну робочу комісію, яка опікується цією проблемою. Ми зосередили свої зусилля на тому, щоб запропонувати уряду, а відтак і парламенту закон, який має врегулювати відносини щодо захисту інтересів громадян, які були інвесторами будівництва житла. Йдеться не лише про вкладників «Еліта-Центру», йдеться про всіх громадян, які можуть постраждати внаслідок скоєння злочину у сфері інвестування. І підхід, який запропонувало Міністерство юстиції, полягає в тому, що громадяни, які діяли добросовісно, мають отримувати державний захист. Особи, що їх ошукали, мають бути притягнені до кримінальної відповідальності. А заподіяна шкода, відповідно, мусить бути відшкодована. Держава не може стояти осторонь цього процесу: вона має своїми бюджетними ресурсами (якщо коштів, які будуть конфісковані, не вистачить) відшкодувати збитки. Це універсальна схема. Ми також вважаємо, що Київська міська рада має перейняти від громадян вимоги за договорами, які були укладені, та виступити цивільним позивачем у цій справі, надавши натомість постраждалим квартиру у власність.

Наталiя Лебiдь

Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: