Skip to content

Автоматизована загроза. Михайло ЦУРКАН: «Не можна вносити зміни шляхом ламання системи через коліно»

06.02.2010

Судова реформа, яка розпочалася в Україні ще 18 років тому, ніяк не може розставити всі крапки над «і». Кожного року приймаються все нові й нові законодавчі акти, які не так полегшують роботу Феміди, як ускладнюють виникненням постійних колізій, різним тлумаченням положень закону. У 2009 р. Верховна Рада «порадувала» ще одним законом — «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запрова¬дження автоматизованої системи документообігу в адміністративних судах» №1475-VI. Мета цього закону досить-таки благородна — забезпечити розподіл справ з додержанням принципів черговості та однакової кількості справ для кожного судді. Чи працює цей закон сьогодні? Чи допоміг він стати Феміді більш відкритою і прозорою? На ці та інші питання «ЗіБ» відповів заступник голови Вищого адміністративного суду Михайло ЦУРКАН.  

«У закон закралися положення, які можуть паралізувати судочинство»

— Михайле Івановичу, чому, на вашу думку, автоматичний розподіл справ закріпили на законодавчому рівні перед­усім в адміністративних судах?

— Сьогодні наш суд стоїть, так би мовити, на передовій, зокрема, й передовій політичної боротьби. Ще в червні минулого року політики передбачали, що питання про оскарження рішення Центральної виборчої комісії стосовно встановлення результатів виборів ляже на плечі саме ВАС як суду першої та останньої інстанції в цьому спорі.

Автори закону, посилаючись на аналіз діяльності судів, зазначали, що велика кількість зловживань відбувається на стадії розподілу справ між суддями. Тому мета закону — забезпечити неупереджений розподіл, а зрештою й розгляд справ.

Чи дійсно був такий аналіз, достеменно невідомо, однак принагідно за­уважу, що чинне законодавство, зокрема й Кодекс адміністративного судочинства, не передбачає порядку розподілу справ у суді першої інстанції. Тобто суб’єктивний чинник не виключається.

Сама по собі необхід­ність у прийнятті закону очевидна. Проте його прийняття саме в такій редакції викликало в нас велику тривогу. Проблема, породжена цим документом, включає в себе правові та органі­заційні аспекти: порушено кілька принципів судоустрою, насамперед той, який стосується спеціалізації суддів, відсутнє програмне забезпечення тощо. Але це не основне. У закон за­кралися положення, які, при бажанні зацікавлених осіб, можуть паралізувати судочинство.

— Ви маєте на увазі кримінальну відповідальність за незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду?

— Серед іншого і це. Статтю 3761 «Незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду», якою доповнено Кримінальний кодекс, виписали таким чином, що порушити кримінальну справу можна буде будь-коли і проти будь-якої посадової особи, особливо голови суду.

Варто зазначити, що при відсутності фінансування, матеріально-технічної бази для забезпечення виконання прийнятого влітку минулого року закону фактично в усіх судах можна знайти формальний склад порушення. Сьогодні це турбує нас найбільше. Думаю, що після виборів законодавці повернуться до цього закону. Його не потрібно скасовувати, але норми повинні бути прописані так, щоб порядок розподілу справ визначався прозоро і був таким, який можна виконати на практиці. Чим більше буде прозорості, тим менше буде нарікань щодо існування начебто суб’єктивних під­ходів до вирішення того чи іншого питання.

«Не можемо відповідати за те, чого не можемо забезпечити»

— 29 грудня 2009 р. президія Вищого адмінсуду уповноважила вас контролювати виконання рішення про те, що від­сутність матеріально-технічної бази для запровадження автоматизованої системи документообігу не є підставою для відмови в прийнятті, розподілі та розгляді позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг. Як просувається робота з цього питання?

— Ми передбачали за­грози, які могли виникнути після набуття чинності законом щодо запровадження автоматизації документообігу. Вихід із ситуації обрали такий — звернутися до Пленуму Верховного Суду з проханням про звернення до Конституційного Суду стосовно визнання одних положень закону неконституційними, а стосовно інших отримати офіційне тлумачення. Проте згід­но з Регламентом КС він не міг прийняти рішення до 1 січня 2010 р.

ВАС звертався і до Кабміну, і до Президента, і до ВР з одним проханням — перенести введення закону в дію хоча б на рік. Адже потрібен час, аби забезпечити суди належною мате­рі­ально-технічною базою. Ав­томатизована система — це не один комп’ютер, це не 1000 грн. на суд, яких би вистачило для повного запровадження системи. Державна судова адмініст­рація спрогнозувала, що для реалізації закону потріб­но 46 млн грн. У проекті бюджету на 2010 р. передбачалося виділити 40 млн, але головний фі­нан­совий закон не прийнятий. Для того щоб придбати у державну власність систему «Діловодство», яка вже функціонує в судах, і до­опрацювати її, потрібно понад 21 млн грн. Оскільки фінансування нульове, важко припустити, коли в нас буде повністю запроваджена автоматизована система.

Тому ми дотримуємося такої позиції: якщо закон набирає чинності, його можна критикувати, обговорювати, але не виконувати його не можна. Це з одного боку, а з другого — як реалізувати прийнятий закон, коли над кожним його виконавцем висить дамоклів меч — можли­вість притягнення до кримінальної відповідальності?

Вбачаючи загрозу припинення роботи судів (а така ситуація могла виникнути, адже всі адмінсуди доносили до нас думку: якщо не буде відповідних роз’яснень, вони зупинять діяльність, адже не можуть відповідати за те, чого не можуть забезпечити), президія ВАС узяла на себе відповідальність і дала рекомендації для служителів Феміди. Тобто суди на наявній комп’ютерній базі повинні реєструвати, розподіляти справи, максимально дотримуючись прин­ципів, закладених у законі та Положенні про автоматизовану систему документообігу суду, за­твердженому наказом голови ДСАУ.

Загроза припинення роботи судів минула, але залишається проблема: нам доводиться виправляти помилки законодавців, тобто підзаконними актами та роз’ясненнями впрова­джувати правила, які б узгод­жувались із прийнятим законом і не блокували розгляду справ.

Пересічного громадянина абсолютно не цікавить, яким чином розподі­ляються справи. Для нього головне, щоб суддя був неупередженим, судовий процес відбувався якнайшвидше, а рішення було законним та обгрунтованим.

«Для самих суддів буде краще, щоб система визначала, кому «віддати» справу»

— У законі зазначається, що «визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності». Які критерії цього принципу не враховані в документі?

— Не існує вичерпного переліку критеріїв, які можна було б прописати в законі, щоб закрити це питання. Більшість з них мають суб’єктивний характер. І лише критерій «кількість справ» більш-менш універсальний і об’єктивний. Кількість можна визначити, а от складність — ні. Для судді, який ніколи не роз­глядав виборчих спорів, простенька виборча справа може виявитися надскладною. Той, хто ніколи не займався справами, що виникають із податкових відносин, коли побачить томи з бухгалтерською звітністю підприємства, може «втратити свідомість» від побаченого обсягу матеріалів.

Раніше голова суду, вирішуючи питання про передання справи, звертав увагу на її «товщину» та склад­ність, стаж і завантаженість судді, на те, які справи в нього перебувають у провадженні. Якби прибрати з цього питання (розподілу справ очільником суду) суб’­єктивний момент, то нічого страшного не сталося б. Але оскільки звідусіль лунають звинувачення, що судді попередньо зацікавлені у вирішенні того чи іншого питання, то, думаю, для самих суддів буде краще, аби система визначала, кому «віддати» справу. Не буде й звинувачень у заангажованості, а для адмін­судів це надзвичайно важливо.

— Чи буде справедливим, коли один суддя отримає на розгляд «тоненьку» справу, а інший — багатотомну?

— Якщо система працюватиме в нормальному режимі, то за певний період часу ці обсяги зрівняються. Наприклад, сьогодні судді пощастило — отримав «тоненьку» справу, а наступного разу розглядатиме вже багатотомну. А в касаційних та апеляційних судах, де існує спеціалізація суддів, узагалі складність справ майже однакова.

Додам, що система не може користуватися таким критерієм, як складність чи обсяг справи. Це прерогатива людини.

— Наприкінці минулого року Вінницький окруж­ний адміністративний суд презентував автоматизовану систему документообігу. Які нововведення вінничан можуть перейняти інші адмінсуди? Можливо, отримання громадянами необхідної інформації із суду за допомогою СМС?

— Коли йдеться про адміністративну юстицію, то ми повинні пам’ятати, що завдання адмінсудів — захист порушених прав, свобод і інтересів громадян, прав та інтересів юридичних осіб. У більшості випадків ці права потребують якнайшвидшого, а інколи — й миттєвого захисту. Якщо громадянинові для оформлення, скажімо, закордонного паспорта потрібна довідка із жеку, а начальник її протиправно не видає, мотивуючи наявністю неіснуючої заборгова­ності, то громадянина не цікавить ні двомісячний строк, установлений для розгляду справ у першій інстанції, ні такий самий термін в апеляції, касації. Отримане через два місяці чи рік рішення про те, що начальник діяв неправомір­но, для громадянина вже не матиме жодного значення. Адже йому потрібна була лише вчасно видана довідка.

Тому адміністративні суди мають бути оперативними, якщо необхідно, то використовувати СМС-повідомлення, можливо, на­віть іти далі — розглядати справи за допомогою конференц-зв’язку тощо. Багато голів місцевих судів налаштовані на те, що ми маємо застосовувати передові технології. Досвід роботи Вінницького адмінсуду дає нам підстави сподіватися, що після виборів ми налагодимо роботу в цьому напрямку.

Ми прагнемо зробити суди саме оперативними. Хочемо, щоб соціальні спори, якими сьогодні завалені суди, особливо апеляційні, розглядалися миттєво, адже вони не є складними, правова позиція щодо них чітко визначена і ВАС, і ВС.

Також пропонуємо резонансні спори за участю високих посадових осіб, які призначаються указами Президента, розпорядженнями Уряду, постановами ВР, розглядати по першій інстанції саме у ВАС у скорочені строки. Адже неприйнятно, аби цілі державні інституції залишалися без легітимного керівництва через те, що справи роками не знаходять свого вирішення.

«Будь-якого очільника суду можуть смикати за ниточку»

— Чи є, на вашу думку, небезпечним положення ч.3 ст.151 КАС: «Голова суду несе персональну відповідальність за забезпечення дотримання у судах порядку розподілу судових справ між суддями»?

— Види відповідальності бувають різними, а тут не сказано, яку саме відповідальність: адміністративну, дисциплінарну, кримінальну тощо — має нести голова. Це положення, з одного боку, — лише де­кларація, яку важко реалізувати, а з другого — зачіпка, що дає можливість правоохоронним органам при бажанні смикати, як за ниточку, будь-якого керівника суду. Це все одно що погрозити пальцем: дивіться, панове, якщо щось буде не по-нашому, то можете й відповідати.

Якщо суд діє відкрито, якщо є вільний доступ до судочинства, якщо процедура розподілу справ абсолютно відкрита, в громадян не буде навіть думки про те, що служителі Фе­міди необ’єктивні. Якщо не буде замовних справ, а зі змісту будь-якого рішення ставатиме зрозуміло, чим керувався суддя, відпадуть побоювання, що судді упереджені.

Прийнятий закон — один з механізмів забезпечення відкритості суду. Але повірте: той, хто захоче обійти закон, обійде. Адже над створенням закону працюють десятки, сотні, мо­же, тисячі осіб, а над питанням, як обійти його, — мільйони.

Коріння проблеми зовсім не там: не в судовій системі розруха і безлад, а в окремих головах. Якби в мене була можливість, я б стіни в приміщенні суду зробив скляними, щоб усі могли спостерігати за роботою людей у мантіях. Вихід із суцільної недовіри до суддів, зміцнення їхнього авторитету можливі лише за однієї умови — відкритість, прозорість.

Автоматизована система не здатна вирішити всі проблеми. Якщо продовжити логіку законодавців, то постає питання: для чого судді взагалі? Можна зібрати професійний колектив, створити програму здій­снення правосуддя, і комп’­ютер видасть рішення. Але комп’ютер ніколи не оцінить якості закону, обставин справи для застосування верховенства права тощо.

— Тобто прийняття закону, метою якого є неупереджений та об’­єктивний розподіл справ, може й не зняти всіх звинувачень із суддів?

— Ні, не зніме. Наведу приклад: комп’ютер видав прізвище судді, визначив для нього справу, а потім на випадковій основі іншу справу йому ж «віддав». У декого закралися сумніви: що ж це за випадковість така?

Загалом прийнятий закон ускладнив нам життя, але ми це переживемо, сподіваючись на його подальше вдосконалення.

— Цей закон — плюс чи мінус судовій реформі в цілому?

— Звичайно, плюс. Але не можна ці плюси робити шляхом ламання системи через коліно. Не дай Боже, сьогодні якійсь гарячій голові заманеться застосувати санкції, передбачені законом (кримінальну відповідальність, невизначену персональну відповідальність голови суду), а судді формально, тобто бездумно, поставляться до виконання закону — судова система зупиниться.

Існує ще одна проблема: закон стосується всіх ад­мінсудів, якими в окремих справах є і загальні суди. Виникає питання: в одній судовій канцелярії справи про адміністративні правопорушення, цивільні, кримінальні розподіляти окремо від адміністративних? Хіба це розумно? Нонсенс. ДСАУ вийшла із цієї ситуації таким чином: зазначила в Положенні про автоматизовану систему документообігу суду, що дана норма застосовується в загальних судах після їх належного оснащення.

«Відкритість і рішення, постановлене відповідно до закону, — найкращий щит»

— Скажіть, будь ласка, досвід якої країни в питанні відкритості судочинства вам ближчий?

— Німеччини. Судді цієї країни не лише радіють створенню в Україні адмінсудів, а й дуже коректно сміються над нами. Наведу приклад: коли в нас запровадили фіксування судового процесу технічними засобами, ми поділилися своїм досвідом з німцями. Розповіли їм, що в нас усі справи записуються на компакт-диски, навіть тоді, коли сторони не приходять на засідання. Наші колеги відповіли: знаєте, це, мабуть, добре, але Німеччина не настільки багата, щоб запроваджувати таку систему.

Те ж саме стосується автоматичного розподілу справ. Що роблять німецькі судді? Наприклад, в установі 20 суддів; перед початком календарного року президія засідає і визначає, що кожен суддя весь рік веде певну категорію справ (податкові, фінансові санкції, земельні справи, відшкодування ПДВ). Ця інформація «вивішується» на сайті суду, і громадяни знають, що цього року, наприклад, усі податкові справи роз­глядатиме, скажімо, суддя Йогансен. У Німеччині робота судів прозора. А дові­ра до них громадян надзвичайно висока.

— На вашу думку, хто повинен призначати голів судів?

— Суть питання не в тому, хто має призначати. Проблема криється у площині повноважень голови. Якщо очільник суду не буде мати процесуальних важелів впливу на суддів, а виконуватиме лише представницькі функції, то хто б не призначав, удень з вогнем будемо шукати суддів, які погодяться звалити на себе додаткові проблеми. Чому в нас цінується посада голови суду? Бо вважається, що через нього можна впливати на суддю. Потрібно лише забрати цей вплив — і все. Не важливо, хто призначає, важливо, щоб не було тиску на служителів Феміди.

— Вибори 17 січня пройшли для адмінсудів тихо і спокійно?

— Вся система адмінсудів спрацювала чітко. Але деякі проблеми виникали через законодавчі колізії: це насамперед питання щодо унесення змін до списків виборців у день голосування, порядок такого внесення.

— До другого туру виборів готові? Заходи безпеки вживатимете?

— У принципі, якщо країна нормальна, то судді немає необхідності замовляти охорону, від когось захищатися. Відкритість роботи і рішення, постановлене відповідно до зако­ну, — найкращий щит для судді. До речі, міжнародні спостерігачі відзначили, що суди, зокрема й адмініст­ративні, на цих виборах забезпечили розгляд справ відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

***

— І наостанок: якими будуть ваші побажання читачам «ЗіБ».

— Суддям хочу сказати таке: ніщо не захищає суддю так, як законне рішення, і ніщо не може слугувати підставою для прийняття рішень усупереч закону. Народним депутатам я хотів би побажати, щоб якість прийнятих ними законів була такою, яка б не давала нам підстав займатись судовою правотворчістю.

«ЗіБ» №5 (940) 30.01.2010 – 5.02.2010

Розмову вела Марина ЗАКАБЛУК

Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: