Skip to content

Поняття, види та зміст правових актів державного управління

21.01.2010

Існування держави, суспільства, вся організація суспільного життя неможливі без повсякденної державно-владної діяльності щодо управління економічною, правовою, соціально-культурною, сферами організації суспільства. Інструмент, за допомогою якого держава здійснює управління, є правові акти державного управління, за допомогою яких здійснюється реалізація державних функцій, розв’язуються будь-які соціально-економічні проблеми. Саме в правових актах державного управління міститься переважна частина всіх наявних у державі правових приписів, які поширюються практично на всі державні органи, недержавні структури, посадових осіб чи громадян.  
Акти державного управління – це владні, прийняті згідно з вимогами законів, приписи органів виконавчої влади з питань компетенції усіх органів
(посадових осіб), що породжують юридичні наслідки. Акти державного управління є засобом практичної реалізації завдань виконавчої влади.
Найбільш типовою класифікацією актів управління є класифікація актів залежно від їх юридичних властивостей та суб’єктів права видання актів.
За юридичними властивостями акти державного управління поділяються на: нормативні (встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях,
призначені на довгострокове та багаторазове застосування), індивідуальні (вирішують конкретні питання управління і не містять у собі норм права, спрямовані на одноразове застосування відносно конкретних випадків, ситуацій, обставин, здійснюють безперервне оперативне вирішення органами виконавчої влади численних справ)та змішані (містять і норми права, і рішення щодо конкретних управлінських справ та ненормативні приписи).
В залежності від суб’єктів прийняття нормативних актів управління виділяють: Укази і розпорядження Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; накази, інструкції, розпорядження міністрів; рішення місцевих державних адміністрацій; положення, правила, інструкції, накази, розпорядження, що видаються керівниками державних підприємств та установ.

Особливості актів державного управління:
-приймаються при здійсненні функцій виконавчої влади
– підзаконний характер;
– офіційний характер;
– владний характер;
– прийняті в установленому законом порядку, належним чином оформлені.
У сукупності ці ознаки зумовлюють відмінність актів державного
управління від законів, актів громадських організацій, службових документів, актів судових органів, органів прокуратури, та цивільно-правових угод, договорів.
Вимоги, що висуваються до актів державного управління:
1) оптимальність, доцільність, ефективність, соціальна справедливість.
Акти управління повинні обслуговувати сферу соціальних, духовних,
політичних і економічних потреб.
2) відповідність юридичним вимогам:
– законність (правий акт державного управління має підзаконний характер і це означає, що він повинен відповідати усім вимогам законів та інших актів вищих органів як за змістом, так і за порядком видання і формою закріплення; перш за все має відповідати Конституції України та чинному законодавству; правовий акт управління має бути юридично обґрунтованим, оскільки його зміст містить владне волевиявлення виконавчого органу, в ньому мають бути виражені цілі видання, а також підстави та юридичні наслідки; акт не повинен обмежувати або порушувати компетенцію та оперативну самостійність нижчих ланок системи державного управління; не повинен обмежувати або порушувати встановлені чинним законодавством права та законні інтереси громадян і недержавних формувань в сфері державного управління; акт державного управління повинен видаватися в певному порядку з дотриманням процесуальних правил (наприклад, одні акти видаються колегіальним органом, інші — єдиноначальним; одні публікуються у місцевій пресі, інші — просто доводяться до відома виконавців тощо).
– презумпція законності акту (акт вважається законним з моменту прийняття, якщо він не скасований в порядку, передбаченому законодавством; питання про визнання даного акта неправильним, дефектним вирішується компетентним державним органом; інші органи, окрім судових органів, не можуть перевіряти законність актів). Особливі завдання щодо забезпечення законності виданих органами державного управління актів покладаються на органи прокуратури. В порядку здійснення загального нагляду органи прокуратури можуть оскаржити будь-який акт будь-якого органу державного управління. Копії найважливіших актів, які приймаються органами державного управління, направляються ними, як правило, органам прокуратури, які й здійснюють загальний нагляд за законністю їх прийняття і відповідності їх закону, що передбачено Законом України “Про прокуратуру”;
3) відповідність організаційно-технічним вимогам:

– щодо мови акту (чіткість, лаконічність, доступність, грамотність,
конкретність, зрозумілість для виконавців);
– щодо форми акту (письмовий або усний); обов’язкова наявність реквізитів: назва органу, що видав; дата і місце його прийняття; територія, на яку поширюється дія акту; перелік встановлених зобов’язань; дані про відповідальність за невиконання документу; перелік державних органів, що здійснюють контроль за виконанням акту; санкція; термін вступу в силу; підписи осіб від органу, що прийняв акт;
– своєчасність доведення до зацікавлених осіб;
– реєстрація (якщо потрібно) в Міністерстві юстиції України, інші вимоги.
Акти управління, прийняті з порушенням вимог, вважаються
дефектними. Дефектні акти поділяються на нікчемні та оспорюванні.
Нікчемні акти – акти, юридична недійсність яких очевидна, недоліки яких скасувати не можна й які не породжують юридичних наслідків. Вони не дійсні з моменту прийняття, за їх невиконання не наступає юридична відповідальність (які містять вказівки щодо порушення законодавства,
сприяють вчиненню злочинів тощо).
Оспорюванні (заперечні) акти – акти з помилками, дефектність яких не є очевидною, й які можна скасувати, доопрацювати, привести у відповідність до вимог законодавства. Недоліки не позбавляють їх юридичної сили, але можуть бути оскаржені зацікавленими суб’єктами права. Після оскарження або опротестування акт може бути визнаний або правомірним,
законним(після усунення недоліків), або нікчемним. За такої ситуації оспорюванні акти підлягають виконанню на відміну від нікчемних актів.
Прийняття актів державного управління – це стадійна діяльність державних органів, це різновид адміністративного провадження
Стадії прийняття актів державного управління:
1 стадія – встановлення необхідності прийняття управлінського акта,
підготовка його проекту;
2 стадія – внесення проекту акта на розгляд відповідного органу;
3 стадія – обговорення та відпрацювання проекту нормативного акта управління;
4 стадія прийняття та реєстрація нормативного акта управління;
5 стадія доведення актів до виконавців (опублікування, розсилка,
ознайомлення під розпис тощо).
Дія актів управління розрізняється в просторі, часі та за колом осіб. За територією дії акти виконавчої влади поділяються на акти, що діють в масштабі всієї держави, та акти, що діють в межах адміністративно- територіальних одиниць. Як правило, дія актів управління в просторі і часі здійснюється згідно з компетенцією відповідного органу виконавчої влади. Дія правових актів управління у часі є більш складною, оскільки передбачає неоднакові правила дії для актів управління. У вимірах часу акти управління діють від моменту набрання ними чинності до їх припинення, а саме:
1. закінчення строку, на який був прийнятий акт (нормативні акти);
2. припинення дії акта в зв’язку з виконанням його приписів
(переважно індивідуальні акти);
3. прийняття нового акта з даного питання;
4. з часу скасування нормативного акта в наслідок його застарілості або незаконності, анулює правовий акт як орган, що прийняв його, так і вищий орган.
Чинність правових актів управління.
Традиційно виділяють чотири види окремих юридичних станів чинності правових актів управління: припинення, зупинення зміна та скасування.
Припинення дії акта.
Припинення – дія закономірна, вона не зумовлена будь-якими подіями.
Підстави для припинення дії актів:
а) скасування акта органом, що його видав або видання нового акта, що фактично анулює старий. Загальним є правило, що із введенням у законну силу
нового акта державного управління автоматично припиняє свою силу акт з того
самого питання, виданий раніше, хоча б у новому і не містилася вказівка на його припинення. На практиці ж для формального припинення застарілих актів вироблена окрема процедура;
б) закінчення строку, на який було видано акт;
в) досягнення мети, поставленої перед актом, якщо його зміст зводився лише до виконання цієї вимоги (реалізація правових відносин, виконання
приписів акта та ін.). Не завжди виконання акта означає припинення його дії.
Наприклад, наказ про призначення особи на посаду не може вважатися таким, що припинив свою дію після того, як особа приступила до виконання своїх обов’язків.
г) «зникнення» адресата акта, тобто, у зв’язку з настанням певної
юридичної події: ліквідація юридичної особи, смерть носія прав та обов’язків).
Зупинення дії акта.
Зупинення дії акта — це тимчасовий правовий захід, що застосовується шляхом прийняття відповідного рішення. Зупинення, як і скасування уповноваженим органом актів державного управління, обумовлюється їх незаконністю, передбачає ліквідацію порушень у порядку, передбаченому Конституцією, іншими законами.
В адміністративно-правовій літературі звертається увага на окремі особливості зупинення дії акта управління. Так, допускається зупинення всього акта або його частини, зупинення дії акта управління на всій території держави або окремій частині території, певному регіоні. Ця міра застосовується як для захисту державних та суспільних інтересів, так і для громадян від незаконних дій органів виконавчої влади, їх посадових осіб. Зупинення актів може бути
пов’язане також з фактом подання скарги, принесення прокурором протесту тощо.
Зміна акта.
Зміна має за мету забезпечити ефективність акта управління, підвищити
його якість і використовується тоді, коли є потреба уточнити приписи актів,
внести до них доповнення, надати їм іншу редакцію чи доопрацювати окремі
частини. Зміна приписів акту, як правило, здійснюється тим самим органом, посадовою особою, які видали акт у первинному вигляді. Прикладом цьому може бути постанова Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 р. «Про доповнення Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва».
Скасування акта.
Скасування акта – це визнання недійсним (нечинним) акта повністю або окремих його приписів, положень. Акти можуть бути скасовані тими, хто їх
прийняв, або вищим органом, посадовою особою. Особливе місце в системі
визнання актів недійсними (правових актів або їх частини) займається Конституційний Суд України. До його повноважень відноситься вирішення питань про відповідність законів та інших актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів
Верховної Ради АРК до Конституції України. За рішенням Конституційного Суду України закони та інші правові акти визнаються неконституційними (повністю або частково) і припиняють свою дію з дня винесення такого рішення.

One Comment
  1. Khrystyna permalink

    цікаво, а де написано, що індивідуальний акт припиняє свою дію з смертю адресата?

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: