Skip to content

Норми адміністративного права. Адміністративно-правові відносини

21.01.2010

Адміністративно-правова норма – це формальне визначене, загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене та охороняєме державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і  

самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-
політичного розвитку та охорони громадянського порядку.
Особливості адміністративно-правових норм:
1) в них закріплюються відносини по керуванню, державному
контролю, нагляду, внутрішньоорганізаційна діяльність;
2) метод впливу норм на суспільні відносини має, переважно,
імперативний характер;
3) виконання приписів норм гарантується державою за допомогою системи засобів організаційно-роз’яснювального та суспільно-примусового характеру;
4) системність норм адміністративного права.
Мета адміністративно-правових норм:
1) організація й регулювання відносин у сфері забезпечення
органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально- економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку;
2) інформаційна;
3) охорона (забезпечення законності й дисципліни в у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування
реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних
осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку
4) заохочувальна (стимулювання учасників відносин до участі,
активізації ролі, самостійності);
5) соціально-моральна (формування правосвідомості, ставлення до громадського порядку, безпеки тощо).
Види адміністративно-правових норм:
1) за спрямованістю змісту:

– що закріплюють порядок створення і правовий режим суб’єктів правовідносин;
– що визначають форми і методи управлінської діяльності;
– що встановлюють порядок проходження державної служби;
– що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;
– що регулюють державне управління окремими галузями народного господарства;
– що визначають права, обов’язки громадян у державному управлінні;
– що визначають підстави притягнення до адміністративної відповідальності та процедурні питання її реалізації.

2)

– за функціональним призначенням:

регулятивні;

3) правоохоронні;
за формою припису:


– зобов’язуючи (приписні) – зобов’язують здійснити певні дії;
заборонні – забороняють вчиняти ті чи інші дії;
дозвільні (управомочні, повноважні, диспозитивні)


управомочують діяти в рамках вимог норми, вчиняти активні дії;
– стимулюючі (заохочувальні) – забезпечують вплив на поведінку учасників правовідносин за допомогою засобів морального та матеріального характеру;
– рекомендаційні – надають учасникам правовідносин можливість
пошуку найоптимальнішого варіанту поведінки.
4) за адресатами:

– для органів державної виконавчої влади;
– для інших державних органів;
– для державних службовців;
– для державних підприємств, установ, організацій;
– для недержавних підприємств, установ, організацій;
– для громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства.
5) за змістом:

– матеріальні;
– процесуальні.
6) за межами дії:

– у просторі;
– у часі;
– за колом осіб.
7) за ступеням загальності:

– загальні;
– міжгалузеві;
– місцеві (локальні).
8) за повнотою викладення змісту:

– визначені (абсолютно визначені, відносно визначені);
– відсильні;
– бланкетні.
9) за юридичною силою нормативних актів, у яких норми зафіксовані:
– що містяться у законах;
– що містяться в указах, розпорядженнях;
– що містяться в постановах;
– що містяться в рішеннях;

– що містяться в наказах;
– що містяться в інструкціях тощо.
Більшість адміністративно-правових норм мають імперативний характер, який проявляється у:
– прямих приписах, які зобов’язують суб’єкта діяти тільки певним чином без можливості вибору варіанту поведінки;
– у обов’язковій державній реєстрації в органах виконавчої влади;
– у наданні суб’єктові права вибору варіанту поведінки, проте не переступаючи меж поведінки, визначених нормою.
Практичне використання правил поведінки, які містяться у адміністративно-правових нормах, означає їх реалізацію. Реалізація адміністративно-правових норм здійснюється у таких формах:
1) виконання – активна поведінка суб’єктів адміністративно-
правових відносин щодо виконання юридичних обов’язків (одержання паспорта, сплата податків, подання декларації);
2) використання – активна поведінка суб’єктів адміністративно- правових відносин щодо здійснення наданих юридичних прав (подання скарги, заяви);
3) додержання – пасивна поведінка суб’єктів адміністративно-
правових відносин щодо дотримання заборон.
4) застосування – діяльність органів держави щодо вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, які грунтуються на вимогах матеріальних і процесуальних юридичних норм.
Структура адміністративно-правових норм:
Структура адміністративно-правової норми – це її внутрішня
побудова, визначений порядок взаємозв’язку, взаємообумовленості і взаємозалежності складових частин норми.
Адміністративно-правові норми складаються із гіпотези, диспозиції і
санкції.
Гіпотеза – частина норми, яка вказує на фактичні умови, за наявності яких норма застосовується. Гіпотезу можна назвати юридичним фактом.
Наприклад: досягнувши 16-річного віку, громадянин зобов’язаний отримати паспорт; особи чоловічої статі, досягши 18-річного віку, зобов’язані
з’явитися на призовий пункт тощо.
Диспозиція – частина норми, в якій сформульоване саме правило поведінки (обов’язок отримати паспорт, подати до податкової адміністрації декларацію про доходи).
Санкція – частина норми, в якій вказується на захід впливу з боку держави у випадку порушення правил передбачених нормою.
Проте, класична структура норми зустрічається досить рідко. Як правило, зустрічається двочленна структура норми (гіпотеза і диспозиція), а санкція передбачається в інших нормах (як правило, у КпАП України тощо).
Адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права, суб’єкти яких наділені правами і обов’язками у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами

місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно- політичного розвитку та охорони громадянського порядку
Особливості адміністративно-правових відносин:
1) вони виникають у сфері виконавчої тобто владно-організаційної
діяльності;
2) ці відносини виникають у зв’язку з діяльністю органів виконавчої

влади;

3) для них характерною є наявність обов’язкового суб’єкта – органа

виконавчої влади;
4) цей обов’язковий суб’єкт діє завжди владно, отже відносини є публічно-владними;
5) відносини можуть виникати з ініціативи будь-якої із сторін, при цьому згода іншої сторони не є обов’язковою;
6) відносини між учасниками відносин розглядаються, як правило, у позасудовому порядку;
7) у випадку порушення однією із сторін вимог адміністративно- правових норм, вона відповідає перед державою у особі її органів (як правило, органів виконавчої влади).
Види адміністративно-правових відносин:
1) залежно від функцій, які виконуються:
– регулятивні;
– правоохоронні;
2) за адміністративно-правовим статусом суб’єктів, що беруть участь у правовідносинах:
– між вищестоящими і нижчими суб’єктами (вертикальні);
– між непідпорядкованими суб’єктами управління (горизонтальні);
– між органами виконавчої влади і підпорядкованими підприємствами, установами, організаціями;
– між органами виконавчої влади і непідпорядкованими підприємствами, установами, організаціями.
– між органами виконавчої влади і структурами місцевого
самоврядування;
– між органами виконавчої влади і об’єднаннями громадян;
– між органами виконавчої влади і громадянами;
3) залежно від галузевої залежності:
– матеріальні;
– процесуальні;
4) за змістом:
– у сфері загального управління;
– у сфері галузевого управління;
– у сфері міжгалузевого управління;
5) за галузевою діяльністю:
– у галузі економіки;

– у галузі адміністративно-політичній;
– у галузі соціально-культурній.
6) за направленістю:
– зовнішні;
– внутрішні;
7) за механізмом захисту:
– що захищаються у судовому порядку;
– що захищаються у адміністративному порядку;
8) за способом регулювання:
– функціональні;
– територіальні;
9) за майновою належністю:
– майнові;
– немайнові;
10) за характером взаємодії суб’єктів відносин:
– субординації;
– координації тощо.
Для виникнення адміністративно-правових відносин потрібна наявність юридичних фактів. При цьому юридичні факти як підстава виникнення адміністративно-правових відносин, поділяються на:
– за наслідками, що настали: правоутворюючі, правозмінюючі,
правоприприняючі;
– за наявністю або відсутністю зв’язку факту з волею суб’єкта – дії
(правомірні та неправомірні)та події.
Адміністративно-правові відносини традиційно складаються із:
суб’єктів, об’єктів та змісту, як сукупності прав та обов’язків сторін.

Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: