Skip to content

Діяльність органів виконавчої влади. Адміністративний розсуд. Адміністративно-правові режими

21.01.2010

Головним та основним напрямом органів виконавчої влади є
управлінська діяльність, тобто державне управління.
До основних елементів змісту управлінської діяльності належать:
1) цілі та завдання – уявлення про напрями та очікувані наслідки управлінської діяльності.
2) функції – частина управської діяльності, яка здійснюється на основі закону або іншого правового акту органами виконавчої влади, притаманними їм методами для виконання завдань державного управління. Традиційно функції управління поділяють на: загальні (прогнозування, планування, організація, регулювання, координація, облік, контроль); спеціальні (відображають специфіку або конкретного суб’єкта управління);
допоміжні (обслуговують виконання загальних і спеціальних функцій).
3) методи – способи здійснення керуючими суб’єктами владно-
організуючого впливу на керовані об’єкти.  
Адміністративний розсуд – це визначений межами норм права певний ступінь свободи суб’єкта управління (органу, посадової особи тощо) у правовому вирішенні того чи іншого управлінського питання (справи), яка надається з метою прийняття раціонального оптимального рішення у справі.
Адміністративний розсуд обумовлений творчим, динамічним характером управлінської діяльності, складністю управлінських ситуацій в різноманітних сферах життєдіяльності та потребує ширшого простору в правовому регулюванні дозволеної поведінки і можливих варіантів її наслідків.
Види адміністративного розсуду.
– Адміністративний розсуд першого виду може виражатися в наданні певному органу (посадовій особі) права на його розсуд оцінювати не
тільки юридичний факт, але й видати акт на основі вільного вибору одного з
рівноцінних з точки зону законності варіантів вирішення справи, передбаченого адміністративно-правовою нормою. В цьому випадку розсуд може виявлятись як в оцінці юридичного факту, так і у виборі одного з видів стягнень. Так, наприклад, однаково відповідатиме вимогам законності будь-яка міра стягнень, яка буде застосована до правопорушника на підставі ст. 150 Кодексу України
про адміністративні правопорушення, де за порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями передбачена альтернативна санкція у вигляді попередження або накладення штрафу. Розсуд правозастосовника виявляється в оцінці юридичного факту (правопорушення), особи, характеру та тяжкості проступку, у виборі найоптимальнішої і найсправедливішої міри стягнення.
– Адміністративний розсуд другого виду має місце тоді, коли норма права уповноважує орган або посадову особу діяти на власний розсуд при реалізації наданих їм повноважень. Йдеться про повноваження органів з надання громадянам певних суб’єктивних прав. Наприклад, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами можуть встановлюватися додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.
– До адміністративного розсуду третього виду можна віднести прийняття органом управління чи посадовою особою рішення на підставі норм, які містять гнучкі неконкретні (оціночні) поняття, такі, як «доцільність»,
«необхідність», «з важливих підстав». Таким чином необхідність застосовувати адміністративний розсуд обумовлюється самим формулюванням правила
норми. Так, згідно з 2 абзацом пункту 21 ст. 11 Закону України «Про міліцію», остання організовує при необхідності медичний огляд водіїв, затримує, відстороняє від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп’яніння, а також тих, які не мають документів на право керування або користування транспортними засобами.
Дискреційні повноваження – це повноваження щодо реалізації
адміністративного розсуду, коли вони не передбачають обов’язків органу узгоджувати свої рішення з будь-яким іншим суб’єктом. Надаючи дискреційне право, законодавець, як правило, вживає слово «може». Наприклад, у ст. 69
Господарсько-процесуального кодексу України сказано, що у виняткових випадках голова господарського суду чи його заступник має право продовжити строк вирішення спору, але не більше як на один місяць.
Адміністративно-правові режими – це певне поєднання
адміністративно-правових засобів регулювання, опосередкованого імперативним методом юридичного впливу, який виявляється в тому, що суб’єкти правовідносин займають юридично нерівні позиції.
Елементи адміністративно-правових режимів:
– мета встановлення відповідного адміністративно-правового режиму;
– імперативний метод правового регулювання;
– встановлена у законодавчому порядку сукупність правил поведінки громадян, юридичних осіб, державних органів та їх посадових осіб і реалізації ними своїх прав у певних ситуаціях (режимні правила);
– спеціальні державні органи, на які покладено завдання здійснення мети адміністративно-правового режиму та надане право здійснювати контроль за додержанням режимних правил;
– відповідальність за порушення «режимних» норм;
– особливі адміністративно-правові засоби встановлення і форми виникнення прав та обов’язків, способів юридичного впливу, захисту прав тощо (акти, скарги, контроль і нагляд, адміністративний примус, адміністративна відповідальність та ін.);
– визначення просторово-часових меж дії адміністративно-правового режиму.
Види адміністративно-правових режимів.
В юридичній літературі адміністративно-правові режими класифікують
на такі види, як:
а) за територією: загальнодержавні (режим секретності) і такі, що діють в окремих регіонах або місцях (режим прикордонної зони);
б) за часом дії: постійні (паспортний режим), тимчасові (режим надзвичайного стану), ситуаційні (режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи);
в) за глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій:
звичайні та спеціальні;
г) за масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб’єктивних прав: пільгові та обмежуючі;
д) за окремими об’єктами: режим заповідників, вогнепальної зброї,
отрути тощо;
є) за видами діяльності: режим оперативно-розшукової діяльності,
окремих видів підприємницької діяльності тощо.
За належністю до забезпечення зовнішньої та внутрішньої безпеки країни виділяють групи режимів, націлених на забезпечення інтересів державної безпеки країни.
1) адміністративно-правовий режим захисту державної таємниці (або режим таємності), прикордонний режим та режим в’їзду в країну та виїзду з неї.
2) режими, що передбачають як забезпечення безпеки держави, так і охорону громадського порядку. До них віднесені режим проживання й пересування іноземців на території держави.
3) режими охорони громадського порядку та громадської безпеки. Ці
режими стосуються дозвільної системи (порядок придбання, зберігання, використання вогнепальної зброї, вибухових речовин, радіоактивних ізотопів, отрути, отрутохімікатів, наркотичних препаратів; порядок відкриття та функціонування поліграфічних підприємств; правила придбання поліграфічного обладнання, шрифту), паспортної системи та ін.
4) режими, що сприяють досягненню мети та завдань різних галузей
управління (митний, санітарний режим тощо).
5) комплексні режими, які охоплюють спільну для всіх вищенаведених режимів груп мету, але які застосовуються в умовах виняткових обставин (воєнна загроза, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, масові безпорядки тощо). Такими режимами є правовий режим надзвичайного та воєнного стану.
Найбільш розгалуженою є класифікація залежно від мети адмі-
ністративно-правових режимів:
1) адміністративно-правові режими для певних державних станів, до яких належать режими надзвичайного і воєнного стану, охорони державного кордону (прикордонний режим), митний режим, окремі види зовнішньоторговельної діяльності, включаючи режим прикордонної торгівлі й режим вільних економічних зон.
2) адміністративно-правові режими для громадян: дозвільний режим
(придбання вогнепальної зброї тощо); процедури вирішення питань про громадянство; порядок в’їзду в країну й виїзду з неї громадян, іноземних громадян та осіб без громадянства; паспортна система та режим прописки; реєстрація громадських об’єднань та ін.
3) обліково-легалізуючі режими, що стосуються як офіційної реєстрації юридичних і фізичних осіб, так і регламентації нормативних вимог до окремих
видів діяльності. До них належать: державна реєстрація суб’єктів під- приємницької (господарської) діяльності; ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; реєстрація учасників зовнішньоторговельної діяльності тощо. До цієї ж групи режимів віднесені стандартизація і сертифікація.
4) функціональні адміністративно-правові режими, покликані забезпечувати функції управління в різних сферах діяльності — податковій,
санітарній, екологічній та ін.
Режим воєнного стану.
Воєнний стан – це особливий правовий режим, який вводиться в Україні
або в окремих її місцевостях у випадку збройної агресії або загрози нападу, небезпеки для державної незалежності України, її територіальної цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому
командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Підставою для введення воєнного стану є такі нормативно-правові акти:
Конституція України, Закон України «Про правовий режим воєнного стану»
Закон України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про оборону України» тощо. Воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України. Указ Президента України про введення воєнного стану, затверджений Верховною Радою України, негайно оголошується через засоби масової інформації. Пропозиції щодо введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президентові України подає Рада національної безпеки і оборони України.
Правовий режим надзвичайного стану.
Надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може
тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче
загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Підставою для введення надзвичайного стану є такі нормативно-правові акти: Конституція України, Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану», Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», Закон України
«Про Службу безпеки України» тощо.
Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як 30
діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більш
як на 30 діб.
Правовий режим державної таємниці.
Державна таємниця – це вид таємної інформації, що охоплює відомості у
сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди
національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим
Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.
Правовою основою режиму державної таємниці є Конституція України, Закон України «Про державну таємницю», Закон України «Про інформацію», міжнародні договори та інші нормативно-правові акти.
Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою,
за зверненням керівників відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.
Реквізити кожного матеріального носія секретної інформації мають містити гриф секретності, який відповідає ступеню секретності інформації, встановленому рішенням державного експерта з питань таємниць, – «особливої важливості», «цілком таємно», «таємно», дату та строк засекречування
матеріального носія секретної інформації, що встановлюється з урахуванням передбачених законом строків дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці, підпис, його розшифрування та посаду особи, яка надала зазначений гриф, а також посилання на відповідний пункт (статтю) Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.
Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації.
Надзвичайна екологічна ситуація – це надзвичайна ситуація, при якій на
окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.
Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації – це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується для попередження людських і матеріальних втрат, відвернення
загрози життю і здоров’ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.
Запровадження відповідного правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації передбачає виділення державою та/або органами місцевого самоврядування додаткових фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану та відшкодування нанесених
збитків, запровадження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізацію державних цільових програм громадських робіт.
Правовою основою режиму зони надзвичайної екологічної ситуації є Конституція України, Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон України «Про аварійно-рятувальні служби», Закон України
«Про правовий режим надзвичайного стану», та інші нормативно-правові акти.

Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: