Skip to content

Адміністративно-правовий статус фізичної особи

21.01.2010

Права та обов’язки громадян у сфері державного управління. Відповідно до Конституції України людина, її права й свободи є найвищою цінністю. Визнання, дотримання й захист прав і свобод людини й громадянина – обов’язок держави. Кожний громадянин України володіє на її території всіма правами й свободами й несе рівні обов’язки, передбачені Конституцією України.  
Ці конституційні положення є вихідними для адміністративно-правового статусу громадян, що визначається нормами конституційної, адміністративної й інших галузей права шляхом надання громадянам прав, свобод і покладання на них обов’язків у сфері управління, а також встановлення відповідальності громадян перед державою.
По своїй юридичній природі права, свободи, обов’язки й відповідальність громадян у сфері управління нічим не відрізняються від інших прав, свобод, обов’язків і відповідальності, якими громадяни володіють у всіх галузях
економічного, політичного, соціального й культурного життя. Всі громадяни України рівні перед законом незалежно від походження, соціального й майнового становища, расової й національної приналежності, статі, освіти, мови, переконань, відносини до релігії, приналежності до громадських об’єднань, роду й характеру занять, місця проживання й інших обставин.
Обсяг і зміст адміністративної правоздатності визначається законами й прийнятими на їх основі актами управління, у яких містяться відповідні норми
адміністративного права.
Конкретний обсяг прав, свобод і обов’язків громадян у сфері управління визначається рядом обставин: вік, стан здоров’я, наявність освіти тощо. Наприклад, сімейні відносини можуть слугувати підставою для обмеження права на заняття посади у державному органі.
Громадяни України, реалізуючи свої права, свободи й покладені на них
обов’язки в сфері управління вступають в адміністративно-правові відносини з державними органами і їхніми підрозділами й посадовими особами, а також з іншими суб’єктами адміністративного права.
Адміністративно-правові відносини громадян з іншими суб’єктами адміністративного права можуть виникати:
– на основі реалізації громадянами приналежних їм прав у сфері управління;
– у зв’язку з виконанням покладених на громадян обов’язків у сфері управління;
– при захисті прав, свобод і законних інтересів громадян;
– при порушенні (невиконанні) громадянами правових обов’язків.
Права громадян діляться по ступеню можливості їхньої реалізації на абсолютні й відносні.
Абсолютними, вважаються такі права, реалізація яких залежить лише від волевиявлення громадянина. До них, наприклад, відноситься право громадян::
– брати участь в управлінні справами держави як безпосередньо, так і через своїх представників;
– на вступ до загальноосвітньої школи;
– на особисту недоторканність;

– звертатися особисто, а також направляти індивідуальні й колективні звернення до державних органів і органів місцевого самоврядування;
– на відшкодування державою шкоди, заподіяної незаконними діями (або бездіяльністю) органів державної влади або їх посадовими особами.
Відносними є такі права, реалізація яких залежить не тільки від волевиявлення громадян, але також від наявності фактичних можливостей для їхньої реалізації в даному місці і на даний час. До них, наприклад, відноситься
право громадян на вступ до вищого навчального закладу (його реалізація залежить від результатів складання вступних іспитів, наявності конкурсу); на водіння транспортного засобу (залежить від стану здоров’я, складання іспитів).
У міру досягнення успіхів у господарській і соціально-культурній сферах багато відносних прав можуть стати абсолютними, але не у всіх випадках. Реалізація відносних прав часто залежить від особистих якостей громадянина
(стану здоров’я, наявності фахової освіти тощо), від часу (черговості) задоволення правомірного прохання (наприклад, установка телефону, надання житлової площі).
Обов’язки громадян розрізняють за таким же принципом:
Абсолютні обов’язки – це ті обов’язки, які покладені на громадянина в сфері державного управління та виконання яких не залежить від будь-яких обставин, оскільки зумовлено нормами чинного законодавства. До таких
обов’язків можна віднести: загальний обов’язок дотримуватись закону, сплачувати податки, не завдавати шкоди природі, культурним та історичним пам’яткам, а також досить важливий обов’язок не зловживати своїми правами, тим самим порушуючи права інших суб’єктів.
Відносні обов’язки – це обов’язки громадян в сфері державного управління, виконання яких залежить від ряду чинників, які можуть стосуватись
або волевиявлення громадянина (вступ до ВНЗ – обов’язки абітурієнта; вступ на державну службу – обов’язки, визначені Законом України про державну службу), або певними обставинами (в період надзвичайного стану – обов’язок обмежити пересування тощо).
Особливу групу обов’язків складають обов’язки, які виникають із деліктних правовідносин – деліктні обов’язки – тобто це ті, які покладені на громадянина у зв’язку з його протиправною поведінкою і полягають, власне, в
обов’язку суб’єкта зазнати певних обмежень своїх прав та свобод, в якості покарання (не в кримінальному його значенні) за вчинений проступок.
Способи виконання обов’язків різні. Вони залежать від конкретного їхнього змісту. Одні виконуються за допомогою активних дій, інші — утриманням від дій, заборонених нормами права. Методом забезпечення дотримання громадянами обов’язків є виховання, формування правосвідомості, а
також заходи суспільного впливу. Разом з тим відхилення від виконання обов’язків може спричинити застосування уповноваженим на те органом або посадовою особою до порушника заходів державного примусу (адміністративну чи дисциплінарну відповідальність). Випадки й порядок їх застосування визначені законодавством.

Права й обов’язки громадян у сфері державного управління підрозділяються також на загальні й спеціальні.
Загальні права й обов’язки громадян поширюються на всі галузі й сфери управління. До загальних прав громадян, наприклад, відносяться: право на участь у державному управлінні й право на оскарження дій державних органів і посадових осіб, що порушують права й свободи громадян. Прикладами загальних обов’язків громадян можуть служити: дотримання законів, підзаконних
актів, трудової дисципліни; своєчасна сплата встановлених законом податків і зборів.
Спеціальні права й обов’язки — це права й обов’язки громадян у тій або іншій сфері або галузі або групі галузей управління. Наприклад, у сфері економіки кожний громадянин має право на вільне використання своїх здібностей і майна для підприємницької й іншої, не забороненої законом
економічної діяльності. Не допускається економічна діяльність, спрямована на монополізацію й недобросовісну конкуренцію. У соціально-культурній сфері, наприклад, кожній особі гарантується свобода літературної, художньої, наукової, технічного й інших видів творчості; кожна особа має право на участь у культурному житті й користування закладами культури, на доступ до культурних цінностей. До спеціальних обов’язків відноситься обов’язок кожного громадянина піклуватися про збереження історичної й культурної спадщини, оберігати
пам’ятники історії й культури, дотримувати правил санітарії, одержати середню загальну освіту тощо.
Як загальні, так і спеціальні права й обов’язки громадян у сфері державного управління похідні від основних прав, свобод і обов’язків громадян, закріплених у Конституції України. В адміністративно-правових нормах вони конкретизуються й деталізуються. Наприклад, право громадян на участь у
управлінні справами держави закріплене в ст. 38 Конституції України. Це право стосовно виконавчої діяльності, державного управління деталізується адміністративним законодавством, що регламентує порядок зарахування громадян на державну службу. Громадяни, зараховані на державну службу, стають службовцями апарату управління й безпосередньо здійснюють завдання й функції відповідного органу. Для виконання службовцями своїх обов’язків норми адміністративного права наділяють їх відповідними державно-владними
повноваженнями. Вони ж регламентують порядок проходження державної служби. Адміністративно-правові норми закріплюють і інші форми реалізації конституційного права громадян на участь у державному управлінні.
Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Згідно з чинним законодавством, іноземець – це особа, яка не перебуває
у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Особа без громадянства – це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Іноземці та особи без громадянства користуються національним режимом, тобто мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов’язки, що і громадяни України, за виключенням певних обмежень, визначених

Конституцією, законами України, а також міжнародними договорами України згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації
прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України.
Реалізація іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в
Україні.

Права іноземців та осіб без громадянства:
1. Право на інвестиційну, зовнішньоекономічну та інший вид
підприємницької діяльності, передбачену законодавством України. При цьому вони мають такі ж права і обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України.
2. Право на трудову діяльність. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов’язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Зокрема, право на державну службу, службу в органах місцевого самоврядування для цієї категорії суб’єктів обмежені. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на
визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. Працевлаштування в Україні іноземців та осіб без громадянства, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування.
3. Право на відпочинок. Іноземці та особи без громадянства мають право на відпочинок нарівні з громадянами України.
4. Право на охорону здоров’я
5. Право на соціальний захист. Іноземці та особи без громадянства мають право на соціальний захист, в тому числі на одержання пенсії та інших видів соціальної допомоги відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України. У разі, коли для призначення пенсії потрібен певний стаж роботи, іноземцю та особі без громадянства на підставах і в
порядку, встановлених законодавством України і міжнародними договорами
України, може зараховуватися стаж роботи за кордоном.
6. Право на житло. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право на підставах і в порядку, встановлених для громадян України, одержати жиле приміщення, якщо інше не передбачено законодавством України.

7. Майнові та особисті немайнові права. Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права. В той же час, таке право не є абсолютним, і стосовно певних видів майна законодавством можуть встановлюватись певні обмеження (наприклад, стосовно права власності на землю).
8. Право на освіту.
9. Право на користування досягненнями культури. Іноземці та особи без громадянства мають право на користування досягненнями культури нарівні з громадянами України і зобов’язані дбайливо ставитися до пам’яток історії та культури, інших культурних цінностей.
10. Право на участь в об’єднаннях громадян. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право вступати на
загальних з громадянами України підставах до легалізованих об’єднань громадян, якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих об’єднань. Іноземці та особи без громадянства не можуть бути членами політичних партій України.
11. Право на свободу совісті. Іноземцям та особам без громадянства гарантується право на свободу совісті нарівні з громадянами України.
12. Права у шлюбних і сімейних відносинах. Іноземці та особи без
громадянства можуть укладати і розривати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законодавства України. Вони мають рівні з громадянами України права і обов’язки у шлюбних і сімейних відносинах.
13. Гарантії особистих прав. Законодавством України іноземцям та особам без громадянства гарантуються недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних
розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадянами
України.
14. Пересування на території України і вибір місця проживання. Іноземці та особи без громадянства можуть пересуватися на території України і обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Обмеження в пересуванні та виборі місця проживання допускаються, коли це необхідно для забезпечення безпеки
України, охорони громадського порядку, охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
15. Право на судовий захист своїх прав. Іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав. В судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж
процесуальними правами, що й громадяни України.
Обов’язки іноземців та осіб без громадянства:
1. Іноземці та особи без громадянства зобов’язані поважати та
дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу
України.

2. Іноземці та особи без громадянства обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.
Обмеження для іноземців та осіб без громадянства:
1. Не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та
самоврядування.
2. Не можуть брати участь у референдумах.
3. Мати статус державного службовця.
4. Входити до політичних партій.
5. Перебувати на військовій службі. На іноземців та осіб без громадянства не поширюється загальний військовий обов’язок.
Відповідальність іноземців та осіб без громадянства.
Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин,
адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.
Окрім визначених законодавством загальних заходів державного примусу (адміністративних стягнень, кримінальних покарань) до вказаних осіб можуть застосовуватись і такі заходи до державного примусу:
1. Скорочення терміну перебування в Україні – у випадку, коли іноземці чи особи без громадянства вчиняють правопорушення, за які не
передбачено адміністративної або кримінальної відповідальності.
2. Видворення за межі України. Іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного
стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу
охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.
Іноземці та особи без громадянства, затримані за незаконне перебування на території України (в порушення заборони щодо в’їзду в Україну, за
відсутності визначених законодавством та міжнародними договорами України підстав для перебування в Україні (транзитного проїзду через її територію), у тому числі перебування за чужими, підробленими, зіпсованими або такими, що не відповідають встановленому зразку, візою (дозволом), паспортним документом), розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з регламентованим

внутрішнім розпорядком на період, необхідний для підготовки їх видворення за межі України у примусовому порядку, але не більше ніж шість місяців. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в’їзду в Україну строком до п’яти років. Строки заборони подальшого в’їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в’їзду в Україну визначається законодавством України.

Особливості адміністративно-правового статусу біженців
Особливою категорією іноземних громадян виступають особи, які з
певних причин не можуть знаходитись в межах країни їхнього громадянства,
оскільки подальше перебування пов’язано із загрозою для їх життя, здоров’я або свободи. Оскільки такі особи є, по суті, іноземцями, то на них
поширюються усі положення викладені нами вище стосовно прав, обов’язків та
обмежень іноземців та осіб без громадянства. В той же час, підстави з яких вони перебувають на території України, зумовлюють їх відмінний від інших іноземців адміністративно-правовий статус.
Питання, пов’язані з біженцями, регулюються Конституцією України,
Законом України “Про біженців”, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у національному законодавстві, застосовуються правила міжнародного договору.
Біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком
обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання, за виключенням осіб засуджених в Україні за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Статус біженця не надається особі:
– яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти
людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
– яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

– яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації
Об’єднаних Націй;
– стосовно якої встановлено, що умови, передбачені для надання статусу біженця, відсутні;
– яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;
– яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця
перебувала в третій безпечній країні.
Статус біженця втрачається, якщо особа:
1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської
належності (підданства);
2) набула громадянство України або добровільно набула громадянство,
яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом;
3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами
якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
4) будучи особою без громадянства може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують;
5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
6) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують.
Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на:
– пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення
території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;
– працю;
– підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;
– охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування;
– відпочинок;
– освіту;
– свободу світогляду і віросповідання;
– направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;
– володіння, користування і розпорядження своєю власністю,
результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
– оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
– звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини;
– правову допомогу.
– права у шлюбних та сімейних відносинах.

– право н соціальне забезпечення (одержання грошової допомоги, пенсії,
субсидії та інших видів соціального забезпечення)
Особа, якій надано статус біженця в Україні, користується іншими правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України.
Обов’язки особи, якій надано статус біженця в Україні:
– повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби
за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім’ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання
притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;
– у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно- територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у
органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;
– проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.

Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: