Перейти до вмісту

Позовна заява про поновлення пропущеного строку та про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги (діти війни)

06.03.2010

До Окружного  адміністративного суду

______________  області
Адреса: ______________

Позивач:
Особа_1,
адреса проживання: __________
індекс: ___­­­­­­­______
тел. __________________________

Відповідач:
Управління Пенсійного фонду
України в _________ районі м.________
адреса: _________________

ПОЗОВНА ЗАЯВА
про поновлення пропущеного строку та
про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги

Я, Особа_1, 1937  року народження, відповідно до статті 1 Закону України № 2195- IV від 18 листопада 2004 року “Про соціальний захист дітей війни” є дитиною війни.
Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону з першого січня 2006 року мені повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 роках така допомога мені не виплачувалась, а у  2008-2009  роках виплачувалась у неповному обсязі.  
Верховна Рада України Законом України № 3235-IV від 20.12.05 року “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, ст. 77 та ст. 110, та Законом України № 489-V від 19.12.2006 року “Про Державний бюджет України на 2007 рік”,  ст. 71, пункт 12, призупинила дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 року визнав положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» – п. 12. ст. 71, яким призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», такими, що не відповідають Конституції України. Відповідно до ч. 2. ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Статтею 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті інших або нових законів, або внесення змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
Розмір соціальної допомоги, відповідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Мінімальна пенсія за віком, відповідно до статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня – 350 гривень, з 01 квітня – 359 гривень, з 01 жовтня – 366 гривень.
Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня – 380 гривень, з 01 квітня – 406 гривень, з 01 жовтня – 411 гривень.
Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня – 470 гривень, з 01 квітня – 481 гривню, з 01 липня – 482 гривні, з 01 жовтня – 498 гривень.
Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з січня по теперішній час – 498 гривень.
Прошу Суд взяти до уваги те, що відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а саме ч. 2. ст. 46 Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація, відповідно до ст. 25 Закону, забезпечує виконання Конституції України та Законів України, рішень Конституційного Суду України.
Ситуація з виплатами щомісячної соціальної державної допомоги з 01.01.2006 року є такою:
Відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» невиплачена щомісячна державна соціальна допомога за 2006 рік складає: (4302×30):100 = 1290 грн.;
невиплачена щомісячна державна соціальна допомога за 2007 рік складає: (4809×30):100 = 1442 грн.;
невиплачена щомісячна державна соціальна допомога за 2008 рік складає:
1. (5793×30):100 = 1737,9 грн.;
2. 1737,9 – 579,3(сума допомоги, яка була мені виплачена за 2008 р.)  = 1167,3 грн.
невиплачена щомісячна державна соціальна допомога за 7 місяців 2009 року складає:
1.    (3486х30):100 = 1045,8 грн.
2.    1045,8- 348,6(сума допомоги, яка була мені виплачена за 2009 р.) = 697,2 грн.
Отже, сума невиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за період із 2006 по  липень 2009 року включно складає: 1290+1442+1167,3+697,2 = 4596,5 грн.
Відповідно до статті 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна булла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Мої законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили, Законів України, крім того, про належні мені, як дитині війни, виплати мене повідомлено не було, тому про факт порушення моїх прав мені стало відомо лише після 11.08.2009 року, коли на мою заяву Управління пенсійного фонду України _____ району в м. ______ надало довідку №10455/09-11. В даній довідці  зазначено, що протягом 2006-2007 р.р. надбавка до пенсії, як дитині війни, мені не нараховувалася і не виплачувалася. Отже термін позовної давності повинен рахуватися від 11.08.2009 року.
На підставі викладеного, керуючись ч.2. ст.3, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни”, ст. ст. 8, 19, 22, 48, 55, 64, 92, 95, 124, 147 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6 рп/2007 рік, Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» ч. 2. ст. 46 від 01.06.2000 року №1767-ПІ зі змінами та доповненнями №1058-15 від 01.01.08 року, статтями 6, 17, 18, 19 та статтями 104–108 Кодексу адміністративного судочинства, -

ПРОШУ:
1. Відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.
2.   Визнати дії відповідача неправомірними.
3.   Стягнути із відповідача на мою користь недоплачену мені щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії за період з січня 2006 по липень 2009 року включно в сумі 4596,5 грн. (чотири тисячі п’ятсот дев’яносто шість грн. 50 коп.).
4. Зобов’язати відповідача нараховувати мені щомісячну соціальну державну допомогу, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», надалі при нарахуванні пенсії.

Додатки:
1.  Копія позовної заяви.
2.  Копія паспорта – 2 екз.
3.  Копія ідентифікаційного коду – 2 екз.
4.  Копія пенсійного посвідчення – 2 екз.
5. Заява до Управління пенсійного фонду України в _______ районі м. ______ від 11.08.2009 року.
6. Копія заяви до Управління пенсійного фонду України в _______ районі м. ________ від 11.08.2009 року – 2 екз.
7. Довідка Управління праці та соціально захисту населення виконкому ___________ районної ради №1905 від 12.08.2009 р.
8. Копія довідки Управління праці та соціально захисту населення виконкому _________ районної ради №1905 від 12.08.2009 р.
9. Довідка Управління Пенсійного фонду України ________ району в м. ________  №10455/09-11 від 11.08.2009 р.
10. Копія довідки Управління Пенсійного фонду України _______ в м. _______ №10455/09-11 від 11.08.2009 р.

«_____» ______________ 2009 р.                                     Підпис

About these ads
3s коментарів
  1. Маріна permalink

    Вимоги зазначені у позовній заяві викладено не вірно.
    Оскільки згідно із діючим законодавством суд може:
    1. Визнати протиправною бездіяльнясть УПФУ щодо нездійснення перерахунку та невиплати громадянину в повному обсязі надбавки до пенсії встановленої Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.
    2. Зобов*язати Управління Пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплатити недоплачену суму коштів з надбавки до пенсії встановеної ст.6 Законом України “Про соціальний захист дітей війни” за відповідний період, а саме: з 09.07.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 31.12.2008 та з 01.01.2009 по 31.12.2009 роки.
    Періоди встановлюються Законами України “Про державні Бюджети” відповідних років.

  2. Зіновій permalink

    Мої позови розглядалися в Тернопільському міському і апеляційному та Львівському окружному й нічого не вийшло .Не знаю чи варто це продовжувати.Закону ніхто не виконує і ніхто нікого за це не карає…

  3. Tup permalink

    До Вищого адміністративного суду України
    01029, м. Київ, вул. Московська,8, корп. 5

    ПОЗИВАЧ: _______________
    __________ (адреса, засоби зв’язку)

    ВІДПОВІДАЧ: ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ
    Янукович Віктор Федорович
    01220, м. Київ, вул. Банкова, 11
    тел. (044) 255-73-33

    ТРЕТЯ ОСОБА, ЯКА НЕ ЗАЯВЛЯЄ САМОСТІЙНИХ ВИМОГ,
    НА СТОРОНІ ВІДПОВІДАЧА: Пенсійний фонд України
    01601, м.Київ-14, вул.Бастіонна, 9
    E-mail:pf-it@gu.kiev.ua
    факс 284-73-37

    ____ _______ 2011 року

    ПОЗОВ
    про визнання протиправною бездіяльності Президента України та зобов’язання вчинити певні дії

    ВСТУП

    ___ ___________ 2011 року на моє звернення до Президента України щодо соціального захисту дітей війни я отримала відповідь з Департаменту у справах людей похилого віку та соціальних послуг Міністерства праці та соціальної політики від __________2011 р. під номером ____________, підписану Директором цього департаменту _____________, зі змісту якої я вбачаю, що з боку Президента України має місце протиправна бездіяльність і він не виконує обов’язки, покладені на нього Конституцією, оскільки в зазначеній відповіді вказано, що соціальне забезпечення дітей війни здійснюється за рахунок Державного бюджету та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 “Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” відповідно до якої дітям війни підвищення до пенсії проводиться у розмірі 49,80 гривень. Після отримання такої відповіді я була змушена провести вивчення ситуації щодо виплат дітям війни, оскільки зрозуміла, що мене обманюють, і мої права було порушено, про що я не здогадувалася, оскільки не мала підстав не довіряти чи мати сумніви в законності діяльності Пенсійного фонду України, а також Президента України, як представників Української держави.

    ВИМОГИ ДО ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

    На підставі ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», я маю соціальний статус «Дитини війни». Згідно із вимогами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», всім особам, що мають статус «Дитини війни», з 01 січня 2006 року повинна виплачуватися грошова допомога у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.

    Відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 01.04.2010, № 1-в/2010 “У справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо гарантії недоторканності для окремих посадових осіб) вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 80, 105, 108 Конституції України)” Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (частина друга статті 102). Зазначені положення зобов’язують главу держави захищати усіма можливими правовими засобами, зокрема, права і свободи людини і громадянина.

    Крім того в Ухвалі Конституційного Суду України від 08.05.1997, № 11-з “Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Романчука Миколи Павловича щодо офіційного тлумачення положення статті 102 Конституції України” зазначено, що стосовно тлумачення повноважень Президента та способів їх реалізації, частина друга статті 102 Конституції України проголошує, що Президент є “гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина”. За главою держави закріплено широкі повноваження як у вирішенні загальнодержавних проблем, котрі вимагають поєднання політичних, економічних, соціальних та інших аспектів функціонування держави, так, рівнозначно, і у розгляді локальних питань, що стосуються захисту справедливості, прав, свобод та інтересів окремої людини в разі їх порушення будь-ким, в тому числі і державою. Для реалізації цих функцій Президент приймає рішення, які мають силу законодавчих актів, а в разі необхідності – безпосередньо втручається в критичну ситуацію з метою усунення будь-якої загрози для держави та її громадян.

    У статті 102 Основного Закону України закріплено функції Президента України: він є главою держави і виступає від її імені; він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Конституція України містить вичерпний перелік повноважень Президента України, якими він наділений для здійснення покладених на нього функцій. В Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2008, № 23-рп/2008 “У справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення пункту 6 частини першої статті 106 Конституції України (справа про проголошення Президентом України всеукраїнського референдуму за народною ініціативою)” встановлено, що згідно з Конституцією України Президент України є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (частина друга статті 102), він зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

    Відповідно до ст. 93, 106 Конституції України Президент України, зокрема, має наступні повноваження:
    - право законодавчої ініціативи. Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.
    - припинення повноважень Прем’єр-міністра України та прийняття рішення про його відставку;
    - припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій;
    - скасовування актів Кабінету Міністрів України;
    - накладення вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;
    - звільнення з посади Генерального прокурора України.
    Як зазначено в Рішенні від 11 жовтня 2005 року Конституційного Суду України у справі N 1-21/2005 за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України “Про статус суддів”
    (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров’я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов’язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження – у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
    Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов’язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
    Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
    Зміст прав і свобод людини – це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини – це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
    Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

    ОСОБЛИВОСТІ ДІЇ СТАТТІ 6 ЗАКОНУ УКРАЇНИ “ПРО СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ” І ДИСКРИМІНАЦІЯ

    Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.09.2010 р. у справі № К-56181/09 було встановлено, що Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

    Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії дітей війни, передбаченої ст. 6 Закон України “Про соціальний захист дітей війни” покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.

    В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.12.2010 р. у справі № К-617/10 було встановлено, що правовий статус дітей війни, визначає основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки встановлює Закон України “Про соціальний захист дітей війни”.
    Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
    Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 N 2195-IV, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
    Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 за N 6-рп/2007 року та від 22.05.2008 за N 10-рп/2008 року, визнано неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” та пп. 41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, якими було зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
    Рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного Закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
    Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
    Таким чином, після прийняття рішення Конституційним Судом України відповідач повинен був здійснити перерахунок пенсії у розмірах, передбачених Законом.
    За таких обставин Пенсійний фонд України (його територіальні управління) повинен здійснити перерахунок пенсії дітям війни з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком в розмірі, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за 2007 рік з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
    В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.11.2010 р. у справі № К-48666/09 було встановлено, що відповідно до ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2009 рік” від 26 грудня 2008 року N 835-VI було надане право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Проте на виконання вищезазначеної норми Кабінетом Міністрів України не приймалося окремої постанови щодо встановлення в 2009 році розміру підвищення до пенсії особам, віднесеним до категорії “дитина війни”.
    Таким чином, є всі підстави для зобов’язання Пенсійного фонду України (його територіальних управлінь) здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 1 січня 2009 року.
    Щодо доводів Пенсійного фонду України (його територіального управління) про те, що поняття “мінімальна пенсія за віком”, про яке йдеться в ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується “дітей війни” відповідно до ст. 6 Закону, то вони є безпідставними. Положення ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
    В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.08.2010 р. у справі № К-44616/09 визначено, що свій висновок апеляційний суд обґрунтовував тим, що статтею 71 Закону України від 26.12.2008 року N 835-VI “Про Державний бюджет України на 2009 рік” та постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року N 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, якою, на думку апеляційного суду, надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються в залежності від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами та положення якої до теперішнього часу не визнані неконституційними.
    Такий висновок апеляційного суду не відповідає нормам матеріального права.
    Зі статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу (базу) її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком, а не виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
    Крім того, у 2009 році дія статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не обмежена Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”. Що ж стосується зазначеної постанови Кабінету Міністрів України в частині зменшення розміру підвищення пенсії, то вона не відповідає приписам указаного Закону. Тому в даному випадку необхідно застосовувати положення Закону, який має вищу юридичну силу. За таких обставин суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права. З огляду на викладене, обґрунтованим та законним є висновок суду першої інстанції про здійснення нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 1 січня 2009 року до 31 березня 2009 року.
    Такий самий висновок стосується і виплат доплати до пенсії дітей війни до кінця 2009 року, а також за 2010-2011 р., оскільки ані редакція ані дія статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не змінювалася і не припинялася, однак виплати у розмірі, передбаченому цим Законом здійснювалися лише особам, що зверталися за захистом своїх прав до суду з метою зобов’язання Пенсійного фонду України зробити перерахунок пенсій.
    Згідно ст. 20 Цивільного кодексу України нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом. Виявляється, що мене дискриміновано на тій підставі, що я не зверталася до суду, оскільки і тому що з 01 січня 2007 р. по дату подання цієї позовної заяви мені не здійснювалися виплати, передбачені 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що є порушенням ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. Така дискримінація виникла внаслідок бездіяльності Президента України.

    БЕЗЛАД У ПРАВОСУДДІ
    Ще однією обставиною, на яку слід звернути увагу, це постійні зміни в 2010 р. в законодавстві, що регулює судочинство. Все почалося зі вступу в силу 10.03.2010 р. Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами, від 18.02.2010 року №1691- IV, однак Конституційний Суд України 9 вересня 2010 року у справі 1-40/2010 за конституційним поданням Верховного Суду України, визнав неконституційним положення цього Закону. Цим Законом була змінена підсудність та інші умови звернення до суду у справах щодо захисту прав дітей війни та соціальних виплат. Зокрема, Положеннями пунктів 1, 2 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України, норми Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами” від 18 лютого 2010 року №1691-IV та Цивільного процесуального кодексу України, якими справи, пов’язані із соціальними виплатами, що підлягали розгляду адміністративними судами, було передано місцевим загальним судам для розгляду в порядку цивільного судочинства.
    Пунктом 3 резолютивної частини названого Рішення Конституційного Суду України встановлено, що положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами” від 18 лютого 2010 року № 1691-IV та Цивільного процесуального кодексу України, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
    Як роз’яснив в своєму інформаційному листі Вищий адміністративний суд України від 13.10.2010 № 1425/11/13-10 за таких обставин із 9 вересня 2010 року відновлено дію положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), що діяло до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами”, зокрема, положення пункту 3 частини першої статті 18, якими встановлювалося, що всі адміністративні справи у спорах фізичних осіб із суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
    Виходячи з викладеного, з 9 вересня 2010 року розгляд справ, пов’язаних із соціальними виплатами, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
    У зв’язку з внесенням Законом України “Про судоустрій і статус суддів” змін до КАС адміністративним судам під час розгляду справ, пов’язаних із соціальними виплатами, необхідно враховувати таке.
    Відповідно до частини першої статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
    Дуже цікавою обставиною виявилося те, що 07.07.2010 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”, чим внесла зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими дітей війни знову обмежили в строках позовної давності при зобов’язанні управлінь Пенсійного фонду України через судове рішення нарахувати та виплатити надбавку до пенсії лише за шість місяців. Тобто, згідно з ч.2 ст. 99 КАСУ, для звернення до адміністративного суду по захист прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав.
    Таким чином, було звужено обсяг моїх прав на звернення до суду, оскільки ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України до 10 березня 2010 року, тобто до вступу в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами, від 18.02.2010 року №1691- IV, передбачала строк звернення до суду у один рік.
    Після 10 березня 2010 р. і до 9 вересня 2010 року, дня коли Конституційний Суд України прийняв рішення про неконституційність положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами, від 18.02.2010 року №1691- IV, при цьому вже діяли зміни до ст. 99 КАСУ, запроваджені Законом України 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів”, тобто завдяки діям, схожим на змову суддів Конституційного Суду України та інших невстановлених осіб, а також за бездіяльності Президента України, було допущено порушення ст. 22 Конституції України і відповідно моє право, гарантоване нею про те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, оскільки було звужено обсяг моїх прав на судовий захист шляхом зменшення строку на звернення до суду з одного року до шести місяців, а також порушено моє право, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, зокрема і через те що до кінця 2010 року суди самі не знали, що робити, тому справи просто не розглядалися.

    СВАВІЛЛЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
    Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України у справі N 1-34/2010 за конституційним зверненням громадянина Багінського Артема Олександровича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 141 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) від 22 грудня 2010 року конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції України, не є вичерпними; конституційні права і свободи не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22).
    Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005). Зазначеному суперечить та обставина, що до цього часу продовжує діяти постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 “Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, на яку у своїх запереченнях в судах постійно посилаються територіальні управління Пенсійного фонду України, і яка не підлягає застосуванню, як було зазначено вище з посиланням на відповідне судове рішення, зокрема в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.08.2010 р. у справі № К-44616/09.

    ЗАПЛЮЩЕНІ ОЧІ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА
    В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.11.2010, у справі № К-19016/10 встановлено, що системний аналіз положень законодавства України та пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина. Подібна ж позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009, № 7-рп/2009 “У справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” – системний аналіз цих конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України “Про прокуратуру”, прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України.
    Згідно із наказом Генеральної прокуратури України від 18 жовтня 2010 року N 3гн “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів” основними напрямами наглядової діяльності щодо захисту прав і свобод людини і громадянина визначено соціальне, пенсійне забезпечення та соціальне страхування; права осіб, які потребують державної підтримки та допомоги (учасники війни, інваліди, особи похилого віку та інші соціально незахищені верстви населення). Підпорядкована Генеральному прокурору система органів прокуратури України допустила разом з Генеральним прокурором України не притягнення до відповідальності Президента України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, керівників Пенсійного фонду України, його територіальних управлінь та навіть Директора Департаменту у справах людей похилого віку та соціальних послуг Міністерства праці та соціальної політики _____________, який у своїй відповіді до мене послався на те, що застосовується постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 “Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, за порушення моїх прав, передбачених ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки ці керівники або не мають відповідну кваліфікацію, не відповідають вимогам до займаних посад або навмисно порушують ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та свої посадові обов’язки.
    Президент України не звільнив і не намагався започаткувати процедуру звільнення теперішнього Генерального прокурора України через неналежне виконання ним функцій по забезпеченню наглядової діяльності щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема моїх, щодо прав, передбачених ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, отже Президент України допустив протиправну бездіяльність в цьому питанні.

    НЕПОВАГА ДО МІЖНАРОДНИХ ПРАВОВИХ АКТІВ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ УКРАЇНИ
    Ст. 1 Протоколу І до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечує кожному право мирно володіти своїм майном. В пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини у справі Moskal v. Poland (N 10373/05) від 15.09.2009 р. визначено, що якщо особа має визначене національним законодавством право на соціальну допомогу, важливість цього інтересу має також бути відображена із застосуванням ст. 1 Протоколу І до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Мене довгий строк позбавлено власності в розумінні ст. 1 Протоколу І, оскільки положення ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” щодо мене не виконуються, а Президент України через свою бездіяльність не забезпечив їх виконання, хоча відповідно до Конституції України є гарантом додержання цього права, зокрема в силу ст. 46 Конституції України.
    Президент України Віктор Федорович Янукович приступив до виконання своїх обов’язків на посаді Президента України 25 лютого 2010 рок. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує держави, їхніх посадових осіб діяти за принципом належного врядування. Як зазначено в п. 51, 72 рішення Європейського суду з прав людини у справі Moskal v. Poland (N 10373/05) від 15.09.2009 р. належне врядування вимагає, щоб у питаннях загального інтересу посадові особи органів влади діяли вчасно, відповідними способами та з необхідною послідовністю, максимальною скрупульозністю, особливо розглядаючи питання, що мають життєву важливість для осіб, такі як, питання соціальної допомоги.

    ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
    З 25 лютого 2010 року Президент України Віктор Федорович Янукович мав достатньо розумний строк, аби на виконання свого обов’язку по гарантуванню прав громадян України в межах своїх повноважень здійснити необхідні заходи по забезпеченню належної реалізації щодо мене дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
    Однак, Президент України Віктор Федорович Янукович не скористався своїми повноваженнями, а саме:
    - не вносив до Верховної Ради України невідкладних законопроектів, які б передбачали забезпечення належної реалізації щодо мене дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, зокрема виплати заборгованості з виплати грошової допомоги, починаючи з 01 січня 2007 р. по день подання цієї позовної заяви до суду;
    - не вносив до Верховної Ради України законопроектів, які б передбачали забезпечення належної реалізації щодо мене дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, зокрема виплати заборгованості з виплати грошової допомоги, починаючи з 01 січня 2007 р. по день подання цієї позовної заяви до суду;
    - не скористався правом вето щодо Закону України 2453-VI від 07.07.2010 р., який порушив ст. 22 Конституції України і звузив обсяг моїх прав на судовий захист;
    - не припинив повноваження Прем’єр-міністра України та не прийняв рішення про його відставку, не припинив повноваження членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади через неналежну реалізацію ними відносно мене ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”
    - не скасовував акти Кабінету Міністрів України, зокрема постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 “Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”
    - не звільнив з посади Генерального прокурора України за неналежне здійснення прокуратурою України нагляду за дотриманням та забезпеченням керівниками Пенсійного фонду України, його територіальних управлінь, іншими особами щодо мене положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
    Отже, своєю протиправною бездіяльністю Президент України щодо мене порушив сам і допустив порушення іншими державними установами, зокрема Пенсійним фондом України, його відповідним територіальним управлінням ст. ст. 22, 46, 102 Конституції України, ст. 1 Протоколу І до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 6, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто Президент України Віктор Федорович Янукович не діяв вчасно, відповідними способами, з належною послідовністю, максимальною скрупульозністю у справі гарантування щодо мене дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та вищезазначених положень законодавства України.
    Прошу суд врахувати, що, згідно ч.2 ст.72 КАСУ, вищезазначені обставини, якими обґрунтований позов, є такими, що не потребують доказування, мають загальновідомий характер, а обов’язок доказувати правомірність діянь згідно ч.2 ст. 71 КАСУ покладено на Відповідача. Згідно п. 3 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення КАСУ розмір судового збору визначається відповідно до підпункту “б” пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” і становить в цій справі – 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 17 грн. х 0,2 = 3,4 грн.
    На підставі викладеного вище, керуючись постановами Пленуму Верховного суду України №9 від 01.11.96 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» та №8 від 13.06.07 «Про незалежність судової влади», положеннями Конституції України як актом прямої дії, що передбачені ч.ч. 2 ст. 3 і 6, ст. 8, 19, 22, 46, 48, 55, 56, 64, 68, 92, 95, 152 та ст. 6, 8, 9, 18, 19, 21, 71, 72, 94, 99, п.2 ст.100, 102, 104 -107, 159, 162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,
    ПРОШУ СУД:
    1. Прийняти мій адміністративний позов та відкрити провадження по справі;
    2. Визнати бездіяльність Президента України Віктора Федоровича Януковича по гарантуванню додержання відносно мене Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, зокрема ст. ст. 22, 46, 102 Конституції України, ст. 1 Протоколу І до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 6, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з 25 лютого 2010 р. по час направлення цієї позовної заяви до суду, протиправною;
    3. Зобов’язати Президента України подати до Верховної Ради України невідкладний законопроект, який би передбачив забезпечення належної реалізації щодо мене дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, зокрема здійснення повної та протягом одного найближчого бюджетного періоду виплати заборгованості з виплати грошової допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, починаючи з 01 січня 2007 р. по день проголошення судового рішення у цій справі.
    4. Мої судові витрати за подання даного позову в сумі 3,4 грн. стягнути з Відповідача.
    Додатки:
    1. Копія аркушів паспорта позивача;
    2. Копія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду позивача;
    3. Копія пенсійного посвідчення з відміткою «Дитина війни»;
    4. Копія листа-відповіді Департаменту у справах людей похилого віку та соціальних послуг Міністерства праці та соціальної політики від _________2011 р. під номером _______________;
    5. Квитанція про сплату судового збору в сумі 3,4 грн.;
    6. Примірник адміністративного позову з додатками до нього для відповідача та третьої сторони..

    …………………….. 2011 р. ________________

Напишіть відгук

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Змінити )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Змінити )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Змінити )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Змінити )

Connecting to %s

Follow

Get every new post delivered to your Inbox.

%d блогерам подобається це: