Skip to content

Методи державного управління: поняття, види, характеристика

21.01.2010

Термін «метод» у загальноприйнятому розумінні означає спосіб чи прийом здійснення чого-небудь, засіб досягнення поставленої мети. Відповідно до цього, методи державного управління – це сукупність засобів здійснення управлінських функцій держави, впливу суб’єктів державного управління на об’єкти.
Особливості методів державно управління: 
реалізуються в процесі державного управління;
виражають керівний (упорядковуючий) вплив суб’єктів управління на об’єкти управління є змістом цього впливу і завжди мають своїм адресатом
конкретний об’єкт(індивідуальний чи колективний);
в методах державного управління завжди міститься воля держави,
виражаються повноваження владного характеру органів виконавчої влади;
використовуються суб’єктами управління як засіб реалізації їх компетенції;
мають свою форму і зовнішнє вираження.
У зв’язку з переходом до ринкових відносин і корінними змінами в механізмі державного управління та організаційно-правовому статусі суб’єктів управління, різноманітність конкретно використовуваних у державному управлінні методів реалізації завдань і функцій державних органів роблять актуальною проблему їх класифікації.
Традиційно управлінські методи поділяються на :
– наукові та ненаукові методи;
– демократичні й диктаторські;
– державні й суспільні (громадські);
– творчі й шаблонні;
– адміністративні й економічні;
– прямого й непрямого впливу;
– загальні й спеціальні.
Найпоширенішою є класифікація методів державного управління на загальні й спеціальні. Загальні – методи управління, які застосовуються на
найважливіших стадіях управлінського процесу; спеціальні – методи
управління, які застосовуються при виконанні окремих функцій або на окремих стадіях процесу управління.
Проаналізуємо загальні методи управління.
1) Контроль і нагляд:
Контроль – це активне втручання суб’єкта управління в діяльність
підконтрольного об’єкта. У цілому сутність контролю як соціального явища полягає в перевірці відповідності діяльності учасників суспільних відносин
встановленим у суспільстві приписам, у межах яких вони мають діяти. Мета такої діяльності полягає у виявленні результатів впливу суб’єктів на об’єкт, допущених відхилень від прийнятих вимог, діючих принципів організації і регулювання, причин цих відхилень, а також визначення шляхів подолання наявних перешкод для ефективного функціонування всієї системи.
Поряд з широким поняттям контролю як діяльності, що має місце в
роботі усіх державних органів, контроль розглядають і звужено – як діяльність органів контролю, які у межах своїх повноважень наділяються функцією контролю, що є основним видом їх роботи, і які за допомогою притаманних їм форм, методів та визначених процедур здійснюють контроль. Визначення контролю в широкому аспекті змушує згадати й те, що контроль виступає в двох основних видах: державний та недержавний, що в сукупності утворюють соціальний. Державний контроль включає контролюючі дії усіх без винятку державних структур та поглинає в собі контроль у сфері державного управління. Його основною метою виступає дослідження взаємовідносин суб’єктів державного управління з ціллю підтримання законності та дисципліни у державному управлінні.
Виходячи з вищевикладеного, контроль можна визначити як сукупність дій суб’єкта управління по спостереженню за функціонуванням відповідного
об’єкта контролю з метою: отримання об’єктивної та достовірної інформації про нього; застосування заходів щодо попередження правопорушень (з правом прямого втручання в оперативну діяльність об’єкта контролю); надання допомоги підконтрольній структурі у поновленні законності і дисципліни; встановлення причин і умов, що сприяють порушенню вимог правових норм; прийняття заходів щодо притягнення до правової відповідальності винних осіб. Контроль слід відрізняти від близького до нього методу державного управління
– нагляду, хоч у них є ряд однакових рис: єдина ціль – забезпечення законності, й дисципліни у державному управлінні, можуть здійснюватись в однакових формах (перевірки, вимоги звітів, пояснень тощо), контролюючі та наглядові органи мають право безперешкодно відвідувати підконтрольні та піднаглядні об’єкти, давати тим, кого перевіряють, обов’язкові до виконання вказівки. Основні відзнаки контролю, як методу державного управління від нагляду :
контроль повсякденний та безперервний, здійснюється як органами державної законодавчої та виконавчої влади, судами, так і багаточисельними спеціально створеними для цього контролюючими органами, контролюючий орган має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного органу та право самостійно притягувати винних осіб до відповідальності.
Нагляд – пасивний метод управління, що полягає у збиранні потрібних знань про діяльність об’єкта управління й їх оцінки, це юридичний аналіз стану справ додержання законності і дисципліни щодо об’єкту управління, який здійснюється суб’єктом управління із застосуванням відповідних, наданих йому законодавством форм, але без безпосереднього втручання в оперативну та іншу діяльність підконтрольного об’єкту.
2) Метод прямого та непрямого(опосередкованого) впливу
Органи державного управління можуть впливати на об’єкти управління шляхом прямого або непрямого впливу.
Прямий вплив – безпосередній вплив суб’єкта управління на об’єкт через наказ, що виражає волю відповідного суб’єкта управління.
Непрямий (опосередкований) вплив – створення зацікавленості у об’єктів управління, вплив через функції, інтереси, стимулювання, надання
можливості вибору варіанту поведінки.
3) Адміністративні й економічні методи:
Адміністративні методи – це вплив на об’єкт управління шляхом
встановлення їх прав, обов’язків, через систему наказів, що спираються на систему підпорядкування, владні повноваження. Це односторонній вибір органом управління способу вирішення завдання чи конкретного варіанта поведінки об’єкта управління. Базуються на застосуванні нормативних актів
(розпоряджень, наказів, постанов органів виконавчої влади), мають директивний, обов’язків характер, ґрунтуються на таких управлінських відносинах, як дисципліна, відповідальність, влада, примус. При використанні адміністративних методів орган управління прямо приписує керованому, що він повинен робити.
Характерні особливості адміністративних методів державного
управління:
– прямий вплив на керований об’єкт шляхом установлення його повноважень (прав і обов’язків);
– односторонній вибір суб’єктом управління кінцевої мети, завдань управлінського процесу, порядку, термінів його виконання об’єктом, ресурсного забезпечення, умов виконання завдань на кожному конкретному етапі;
– юридична обов’язковість актів управління (указів, постанов, рішень, розпоряджень, наказів і резолюцій), невиконання яких розглядається як порушення обов’язків.
Виділяють три основні групи адміністративних методів управління:
регламентаційні, розпорядчі, нормативні.
Сутність адміністративних регламентаційних методів полягає у встановленні складу елементів системи і зв’язків між ними за допомогою закріпленні визначених обов’язків, загальної регламентації, тобто розмежуванні і закріпленні завдань, функцій, прав і відповідальності, встановленні взаємозв’язків. Вони реалізуються за допомогою положень, статутів, посадових інструкцій та інших регламентів. Складаються з чотирьох основних видів: загальноорганізаційного, функціонального, структурного, посадового.
Загальноорганізаційне регламентування включає закони, статути і положення загальноорганізаційного характеру, які встановлюють організаційну структуру і порядок функціонування соціальної системи в цілому. Наприклад, закон про державну службу, закон про Кабінет Міністрів України тощо.
Функціональне регламентування охоплює положення, які визначають і встановлюють внутрішній порядок роботи, організаційний статус різних ланок, їх цілі, завдання, функції, повноваження, відповідальність тощо.
Наприклад, положення про лінійні та функціональні підрозділи різних органів виконавчої влади (положення про міністерство, державний комітет тощо).
Структурне регламентування включає організаційні форми управління, які відображають основні елементи і взаємозв’язок внутрішніх структур. Мета – досягнення уніфікації форм управління однотипних адміністративних структур. Наприклад, положення про управління, відділи
служби органів виконавчої влади.
Посадове регламентування здійснюється розробкою штатного розкладу та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги їх заміщення, виконання посадових обов’язків.
Види документального оформлення адміністративних регламентаційних методів державного управління: положення, посадова інструкція, професійно- кваліфікаційна характеристика, регламент.
Розпорядчі методи відображають поточне використання встановлених організаційних зв’язків, їх часткове коригування в разі зміни умов роботи. В основі розпорядчого впливу лежать повноваження органів виконавчої влади – закріплені в установленому порядку їх права та обов’язки. Розпорядчий адміністративний метод державного управління має активний (накази, постанови, розпорядження, рішення, директиви, резолюції, вказівки, тощо) та
пасивний(інструкції, інформування, рекомендації, моніторинг) характер.
Нормативні методи доповнюють реглементаційні та розпорядчі. Метод нормування полягає у встановленні нормативів, які є орієнтиром в управлінській діяльності. Формою вираження нормативного впливу є встановлення меж, обмежень та відхилень. Відповідно, стандарт, норма, ліміт, класифікатор, довідник є документальним вираженням адміністративних нормативних методів державного управління.
Економічні методи – створення економічних умов, стимулів, що викликають зацікавленість під час роботи. Надається широкий вибір варіантів поведінки, заохочується ініціатива тощо.
Реформування економіки України потребує здійснення переходу від переважно адміністративних до економічних методів управління на всіх рівнях та активізації людського фактора. Економічні методи зорієнтовані на
досягнення поставлених цілей за допомогою притаманних управлінню економічних засобів та стимулів, що впливають на економічні інтереси працівників.
Економічні методи державного управління – це система прийомів і засобів прямої дії на суб’єктів господарювання шляхом запровадження фінансово-економічних законів, створення грошово-кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів.
До економічних методів державного управління відносяться:
– індикативне планування;
– державне регулювання;
– грошово-кредитна та фінансова політика;
– конкурентна політика;
– вплив на ринкове ціноутворення;
– податкова політика;
– економічне стимулювання;
Співвідношення адміністративного та економічного методів державного управління.
При визначенні співвідношення адміністративного та економічного методів державного управління слід зазначити, що ці методи практично використовуються одними і тими ж суб’єктами управління та застосовуються щодо одних і тих же керованих об’єктів. Крім цього, вищенаведені методи
використовуються з єдиною кінцевою метою – реалізація управлінського впливу суб’єкта управління на поведінку керованого об’єкта. Для реалізації і тих, й інших методів потрібна, як правило, правова форма.
4) Регулювання, керівництво, управління:
Регулювання – визначення загальної політики й принципів її реалізації через різні напрямки державного фінансування, пільги тощо.
Керівництво – практичне проведення в життя загальної політики й принципів у відповідній галузі управління, контроль й розробка напрямків діяльності підконтрольних об’єктів.
Управління – прямий систематичний вплив суб’єкта управління на об’єкт повсякденного оперативного характеру.
1) Переконання й примус:
Методи переконання й примусу використовуються в усіх сферах та на
всіх рівнях управління, багато в чому визначаючи зміст та конкретний прояв інших методів. Наприклад, економічні та адміністративні методи державного управління засновані на методі переконання.
Переконання – система методів правового й неправового характеру, яка здійснюється державними й недержавними органами, й виявляється у застосуванні виховних, заохочувальних, роз’яснювальних заходів з метою
формування у громадян розуміння необхідності виконання приписів нормативних актів. Основними формами переконання, що застосовуються у державному управлінні є: організація державних і громадських заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань (облік, контроль, прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів, тощо); виховання (економічне, правове, моральне та ін.); особистий приклад; роз’яснення завдань державного управління (усне чи через засоби масової інформації); інструктаж
осіб підпорядкованого апарату і громадськості з питань найбільш дійового виконання поставлених завдань; заохочення (моральне – подяка, нагородження
почесним знаком, присвоєння почесного звання, матеріальне – грошові премії, путівки і т. ін.); критика роботи і поведінки окремих осіб; організація певних заходів тощо.
Примус – додатковий метод державного управління, психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою змусити їх виконувати приписи правових норм. Державний примус проявляється у двох формах: судовій та адміністративній. Ґрунтується на
авторитеті держави і силі закону, спрямований на вироблення певних форм поведінки та підтримання суспільної дисципліни.
Всі методи державного управління взаємодоповнюють один одного,
пов’язані між собою і утворюють єдину систему.

About these ads
Напиши коментар

Напишіть відгук

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Змінити )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Змінити )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Змінити )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Змінити )

Connecting to %s

Follow

Get every new post delivered to your Inbox.

%d блогерам подобається це: