Перейти до вмісту

ДОВІДКА за результатами вивчення та узагальнення судової практики щодо відповідності судових рішень Вищого адміністративного суду України вимогам глави 5 розділу ІІІ та статті 231 Кодексу адміністративного судочинства України

21.01.2010

Узагальнення судової практики щодо відповідності судових рішень Вищого адміністративного суду України вимогам глави 5 розділу ІІІ та статті 231 Кодексу адміністративного судочинства України проведено Управлінням законодавства та узагальнення судової практики спільно з Судовою палатою з розгляду справ, пов’язаних зі спорами щодо проходження публічної служби Вищого адміністративного суду України на виконання постанови президії Вищого адміністративного суду України від 26 грудня 2006 року № 22 та плану роботи Вищого адміністративного суду України на І півріччя 2007 року.


Органи адміністративного судочинства є органами судової влади, владні приписи яких реалізуються у формі судових процесуальних документів –ухвал та постанов, що охоплюються загальною назвою “судові рішення”. Судове рішення є імперативним велінням, яке адресується як учасникам процесу, так і органам державної влади, до компетенції яких належить виконання судових рішень. Судове рішення Вищого адміністративного суду України містить висновок щодо прав та обов’язків сторін справи адміністративної юрисдикції, приписує їм певну поведінку на майбутнє.
В ухваленому судом рішенні наочно проглядається кваліфікація та професіоналізм судді, його досвід та знання, вміння правильно застосовувати норми матеріального та процесуального законодавства.
Відповідно до частини першої статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) касаційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених главою 2 розділу IV.
Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови. Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали (стаття 158 КАС).
Особливості щодо того, які питання вирішуються Вищим адміністративним судом України постановою, а які ухвалою визначені статтею 230 КАС. Згідно вимог даної статті постановою суд касаційної інстанції може змінити постанову суду першої або апеляційної інстанцій або задовольнити чи не задовольнити позовні вимоги. Усі питання, які пов’язані з процедурою розгляду адміністративної справи, а також інші процесуальні питання вирішуються постановленням ухвали.
В цілому, судові рішення Вищого адміністративного суду України відповідають вимогам наведеної вище статті КАС. Однак, все ж мають місце випадки, коли при ухваленні рішень Вищим адміністративним судом України допускаються порушення вказаної норми, що полягає у викладенні судового рішення, яким суд вирішує спір по суті, у формі ухвали.
В якості прикладу можна навести судове рішення у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта”, в особі Нафтогазовидобувного управління “Долинанафтогаз” до Управління економіки, промисловості і власності Долинської районної держадміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю “Станіславська торгова компанія”, Долинської міської ради, Івано-Франківського державного обласного бюро технічної інвентаризації про визнання недійсним договору купівлі-продажу свідоцтва на право власності та ін. В зазначеній справі Вищим адміністративним судом України вирішено спір по суті. Таким чином, судове рішення мало б бути викладено у формі постанови. Водночас, як вбачається з його змісту, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, скасувавши постановлені у справі судові рішення та ухваливши нове рішення, виклала його у формі ухвали.
Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Тому суди повинні неухильно додержувати вимоги про його законність і обґрунтованість (пункт 1 постанови Пленуму Верховного суду України “Про судове рішення” від 29 грудня 1976 року
№ 11).
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина друга статті 159 КАС).
За даними Управління законодавства та узагальнення судової практики, що надійшли з Верховного Суду України, станом на 23 березня 2007 року Верховним Судом України скасовано судові рішення Вищого адміністративного суду України у 71-ій справі, з них 24 у зв’язку з порушенням норм матеріального, 57 у зв’язку з порушенням норм процесуального права. У 7-ми справах судові рішення Вищого адміністративного суду України залишено без змін, в 1-ій – ухвала Вищого адміністративного суду України визнана такою, що втратила чинність у зв’язку з відмовою від позивача адміністративного позову.
В якості прикладу порушення Вищим адміністративним судом України норм матеріального права можна навести справу за позовом
Іванця В.А. до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про визнання неправомірною відмови у призначенні пенсії.
Так, у зазначеній справі Верховний Суд України (постанова від
7 листопада 2006) зазначив, що за змістом статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, в період з 1 серпня 2002 року по 29 квітня 2006 року (до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців” від 4 квітня 2006 року), незалежно від підстав та часу звільнення правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в цій статті особи, які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку, мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв’язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння).
Помилковий висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що пенсії за вислугу років на умовах пункту “б” статті 12 Закону “Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців” не можуть призначатися колишнім працівникам органів внутрішніх справ, які після звільнення зі служби, а не на момент припинення служби, набули умов, передбачених зазначеною нормою вказаного Закону, стали підставою для скасування їхніх судових рішень та залишення без змін рішення суду першої інстанції.


Недотримання Вищим адміністративним судом України при ухваленні судових рішень норм процесуального права призвело до помилкового висновку про пропуск строку на касаційне оскарження у справі за позовом Хрипти Й.Ф. до Житомирського обласного військового комісаріату про перерахунок пенсії. Так, у зазначеній справі суд не врахував, що касаційну скаргу позивача на ухвалу апеляційного суду Житомирської області від
13 грудня 2005 року було здано на пошту 6 січня 2006 року й відправлено до суду касаційної інстанції рекомендованим листом, який було вручено уповноваженому на отримання пошти у м. Києві 10 січня 2006 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням
№ 123095, а також штампом поштового відділення на конверті. В результаті такої помилки касаційна скарга безпідставно залишена без розгляду. Такого висновку дійшов Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2006 року (постанова Верховного Суду України від 24 жовтня 2006 року), обґрунтовуючи своє рішення тим, що касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції (частина друга статті 212 КАС), перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (частина перша статті 103 КАС) і строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв’язку (частина дев’ята статті 103 КАС). За таких обставин, з позиції Верховного суду України, у Вищого адміністративного суду України не було підстав для застосування положень статті 212 КАС та залишення касаційної скарги без розгляду.


Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина третя статті 159 КАС).
Однак, мають місце факти ухвалення Вищим адміністративним судом України рішень, які не відповідають вимогам статей 231, 232 КАС щодо їх змісту та обґрунтованості.
Так, у справі за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради до Київської міської державної адміністрації та інших про визнання недійсними актів і договорів, постановою Верховного Суду України від 10 жовтня 2006 року ухвала Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2006 року скасована, а справа направлена на новий касаційний розгляд. Підставою для скасування стало те, що суд касаційної інстанції:
- не врахував та не зазначив підстав перегляду положень судового рішення суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги;
- не навів аналізу правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права.
У ряді випадків у судових рішеннях Вищого адміністративного суду України неповно відображаються обставини і характер спірних правовідносин, не завжди є посилання на норми матеріального права, на підставі яких суд вирішив справу або якими керувався при постановленні рішення. У справі за скаргою Костинюка Я.В. на дії Генеральної прокуратури обґрунтування позиції Вищого адміністративного суду України має наступний вигляд: “суд першої інстанції дійшов вірного висновку, а апеляційний суд обґрунтовано погодився з тим, що зазначені обставини Костинюком Я.В. не можуть бути підставою для визнання дій суб’єкта оскарження неправомірними та зобов’язання його здійснити повторний розгляд заяви”.
Крім того, в результаті аналізу наявних на Файловому сервері “Sudovi rishennya” ухвал та постанов виявлено, що Вищим адміністративним судом України інколи постановляються ухвали за результатами попереднього розгляду справи в порядку статті 2201 КАС які, на наш погляд, не відповідають вимогам статті 231 КАС та пунктів 4 – 7 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” від 29.12.1976 № 11.
Вищий адміністративний суд України повинен дотримуватись передбаченої статтями 231, 232 КАС послідовності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини).
Так, згідно вимог статті 231 КАС ухвала суду касаційної інстанції складається з:
1) вступної частини із зазначенням:
- дати і місця її постановлення;
- найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;
- імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;
2) описової частини із зазначенням:
- короткого змісту вимог касаційної скарги та оскаржених судових рішень;
- узагальнених доводів особи, яка подала касаційну скаргу;
- узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у справі;
- встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин;
3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд касаційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;
4) резолютивної частини із зазначенням:
- висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги;
- розподілу судових витрат;
- строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
При залишенні касаційної скарги без задоволення в ухвалі зазначається, якими нормами права спростовуються її доводи.
У разі скасування або зміни судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в ухвалі зазначається, у чому полягала їхня незаконність.
Водночас, значна кількість ухвал Вищого адміністративного суду України при розгляді справ в порядку статті 2201 викладаються “в скороченому вигляді”, тобто не містять:
- узагальнених доводів особи, яка подала касаційну скаргу;
- узагальненого викладу позиції інших осіб, які беруть участь у справі;
- мотивів, з яких суд касаційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався тощо.
Наприклад, такі порушення допущені в судовому рішенні у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Детективна фірма “Ерідан” до управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми про визнання недійсною вимоги щодо сплати боргу в сумі 12582 грн. 83 коп.
Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, зазначивши, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про допущене неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які передбачені статтями 225-229 КАС в якості підстав для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.
Колегія суддів у своїй ухвалі про залишення без задоволення даної касаційної скарги обмежилася наведеним вище узагальнюючим висновком, не розкриваючи мотивів прийнятого рішення на конкретних обставинах справи.

Досить часто аналогічним чином судовими колегіями Вищого адміністративного суду України обґрунтовуються рішення у справах, які розглядаються в судовому засіданні. Наприклад, у справі за скаргою Гриценко М.В. на дії посадової особи Генеральної прокуратури України. У судовому рішенні касаційної інстанції у цій справі висновки суду належним чином не мотивовані.


Крім того, слід звернути увагу, на непоодинокі випадки, коли у вступній частині рішення не вказуються:
- прізвища колегії суддів, яка здійснює розгляд справи (справа за скаргою Кислої А.Г. на бездіяльність Кіровського районного суду міста Донецька та судді місцевого суду Юрьєвої Т.І.);
- прізвище секретаря судового засідання, який брав участь у справі (справа за позовом Приватного підприємства “Глорія” до Єнакіївської об’єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення).


Суддями та помічниками суддів не завжди приділяється належна увага логічному, послідовному та відповідно до мовних стандартів викладенню змісту судових рішень, внаслідок чого мотивація рішень у ряді випадків незрозуміла, що, у свою чергу, дає підстави для різного їх тлумачення.
Найбільш поширеним недоліком рішень є неточність у посиланні на нормативні акти, якими керується суд у вирішенні конкретного спору. Так, у багатьох рішеннях вживаються скорочені на власний розсуд назви нормативних документів, наприклад,
- “Закон 2181” (справа за позовом військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави до Калузької об’єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області про списання безнадійного податкового боргу),
- “Закон про ПДВ” (за позовом Приватної виробничо-торгівельної фірми “Корнус-Плюс” до Державної податкової інспекції в м. Суми про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення);
- Закон України “Про пенсійне забезпечення  військовослужбовців…” (справа за позовом Бондаренка А.І. до Харківського обласного військового комісаріату про перерахунок призначеної пенсії за вислугу років).

Допускаються випадки, коли у судовому рішенні міститься посилання лише на дату та номер нормативно-правового акту, без зазначення його назви. Наприклад, у справі за позовом Закритого акціонерного товариства “Запорізький оліяжиркомбінат” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень має місце наступне посилання: “…, штрафні санкції – 8 886 886,00 грн., накладені на підставі підпунктів 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 ст.17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, …”.

У випадках внесення змін та доповнень до нормативно-правового акту у деяких рішеннях суд посилався на акт, яким внесено відповідні зміни чи доповнення, а не на первісний документ з вказівкою про подальші зміни у ньому. Наприклад, у справі за скаргою Геращенка В.Д. на неправомірні дії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про відмову в перерахунку пенсії Вищим адміністративним судом України замість посилання на первісний документ – Указ Президента України від 04.10.1996 № 926 “Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ”, здійснено посилання на Указ Президента України від 31.08.2001
№ 771 “Про внесення змін до Указу Президента України від 04.10.1996
№ 926 “Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ”, тобто акт, яким в нього внесено відповідні зміни.


З аналізу рішень Вищого адміністративного суду України вбачається, що має місце неоднакова практика вирішення питання щодо зазначення в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України строку і порядку набрання ними законної сили та можливість їх оскарження.
Згідно вимог частини першої статті 236 КАС сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, мають право оскаржити до Верховного Суду України за винятковими обставинами судові рішення в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку, а також судові рішення суду касаційної інстанції.
Судові рішення в адміністративних справах, відповідно до статті 237 КАС, можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права;
2) визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України.
Таким чином, за наявності мотивів, передбачених нормою статті 237 КАС, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки мають право оскаржити за винятковими обставинами судові рішення в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку. Обмеження даного процесуального права КАС не встановлено.
Як свідчить аналіз, постанов та ухвал Вищого адміністративного суду України умовно можна умовно поділити в ракурсі даного питання на 6 груп.


До першої групи можна віднести постанови та ухвали, в яких Вищий адміністративний суд України зазначає: “Постанова оскарженню не підлягає” або “Ухвала оскарженню не підлягає” (справа за позовом
Грищука В.А. до управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому про стягнення заборгованості по пенсії; справа за скаргою Василенка А.В. неправомірні дії управління Пенсійного фонду України у Білоцерківському районі Київської області).



До другої групи відносяться ухвали Вищого адміністративного суду України, в яких зазначається: “Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає” (справа за позовом ТОВ “Науково – виробниче об’єднання “Вектор” до Коростенської ОДПІ про визнання недійсним акту).


До третьої групи відносяться ухвали Вищого адміністративного суду України з зазначенням: “Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 – 239 Кодексу адміністративного судочинства України” (справа за позовом Глоби І.І. до управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси).


До четвертої групи можна віднести постанови Вищого адміністративного суду України, в яких Вищий адміністративний суд України зазначає: “Постанова вступає в законну силу з моменту проголошення і може бути оскаржена у випадках передбачених ст.ст.235-239 Кодексу адміністративного судочинства України” (справа за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі до Сенчишина М.С., третя особа – Головне управління праці та соціального захисту населення Тернопільської обласної державної адміністрації, про стягнення надміру виплаченої суми пенсії).


До п’ятої групи відносимо постанови Вищого адміністративного суду України, в яких зазначено: “За винятковими обставинами постанова може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин” (справа за позовом Ромашова Є.В. до управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя про перерахунок пенсії).


До шостої групи можна віднести судові рішення, в яких Вищим адміністративним судом України взагалі не зазначається, чи можуть вони бути оскаржені. (справа за позовом Березнікова Ю.М. до управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя про перерахунок пенсії).


Згідно вимог частини першої статті 231 КАС, ухвала суду касаційної інстанції складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин із зазначенням в останній строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
Відповідно до абзацу третього пункту 4 частини першої статті 232 КАС обов’язковим для зазначення в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції є строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження.
Таким чином, як вбачається з вимог наведених статей, строк та порядок набрання судовим рішенням законної сили та його оскарження є обов’язковими для зазначення в судовому рішенні суду касаційної інстанції.
На нашу думку, найбільш вдалим та таким, що відповідає вимогам КАС є формулювання: “Ухвала/постанова набирає законної сили з моменту проголошення і підлягає оскарженню за винятковими обставинами у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статями 235-239 Кодексу адміністративного судочинства України”.


Рішення Вищого адміністративного суду України містять суто граматичні помилки, що є свідченням неуважності при перевірці їх на відповідність стандартам українського правопису.


Мають місце випадки, коли рішення містять написання речень з маленької літери (справа за позовом Приватного підприємства “МВМ” до виконавчого комітету Тернопільської міської ради), в них не зазначається предмет позову (та ж сама справа), в одному документі містяться частини двох різних ухвал (справа за позовами Абатіна Є.О., Костіна Г.М., Шилька І.Д., Комаровського О.В., Нудельман Ю.Г., Виноградової Л.В., Агапова О.М., Дубкова Л.І., Винокурової О.М. до Київського міського військового комісаріату про перерахунок раніше призначеної пенсії).


Особливу увагу слід звернути на оформлення справ та супровідних листів. Як свідчать результати вивчення цього питання, допускаються наступні порушення:
- помилково направляються ухвали не за тією адресою та не тим сторонам (справа за позовом Рябця В.В. до Головного управління праці та соціального захисту населення вінницької обласної державної адміністрації про зобов’язання оформити товар як матеріальну допомогу);
- помилково направляються запити не за тією адресою (справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ніол” до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення);
- помилково направляються листи не за тією адресою (справа за позовом Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Дефенса” до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку);
- помилково направляються справи не за тією адресою (справа за скаргою DRAКE TRADE and COMMERCE Ltd до Відділу Державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції Луганської області на дії державного виконавця);
Варто звернути увагу, що лише за період з 1 січня 2007 року по
7 лютого 2007 року до Вищого адміністративного суду України повернуто 16 таких відправлень.
Вказані помилки зумовлені тим, що помічники та секретарі відділів забезпечення роботи судових палат:
-                    не зазначають у супровідних листах повні адреси судів, до яких мають бути повернуті справи (наприклад, справа за позовом Малого колективного підприємства “Преса” до державної податкової інспекції у м. Красний Луч Луганської області про визнання рішень недійсними);
-                    не зазначають у додатках до супровідних листів кількість аркушів справ та кількість томів (справа за позовом прокурора м. Луганська в інтересах Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції до Суб’єкта підприємницької діяльності Касторного А.В. про стягнення суми) тощо.


Крім того, має місце неякісне оформлення судових справ, зокрема справи, навіть ті, які підготовлені для відправлення, не завжди прошиті, що може спричинити втрату матеріалів.

Враховуючи вищевикладене, з метою удосконалення роботи Вищого адміністративного суду України та забезпечення відповідності судових рішень Вищого адміністративного суду України вимогам глави 5 розділу ІІІ та статті 231 КАС пропонуємо:
- обговорити порушені питання на нарадах судових палат Вищого адміністративного суду України та відділів забезпечення роботи судових палат;
- з метою вироблення єдиної практики застосування пункту 4 частини першої статті 231 КАС та пункту 4 частини першої статті 232 КАС, розробити зразок формулювання щодо зазначення в резолютивній частині рішення суду касаційної інстанції строку і порядку набрання ухвалою/постановою законної сили і їх оскарження та довести його до відома усіх суддів і помічників суддів.
- звернути увагу суддів Вищого адміністративного суду України, їх помічників та працівників відділів забезпечення роботи судових палат на необхідність більш ретельної підготовки процесуальних документів відповідно до вимог КАС, української стилістики та граматики;
- вжити необхідних організаційних заходів для запобігання вказаним недолікам.



Суддя Вищого адміністративного суду України                            Д.В. Ліпський


Суддя Вищого адміністративного суду України                  М.Г. Кобилянський


Старший консультант відділу
узагальнення судової практики                                                           І.Ю. Кунець


23.03.2007

About these ads
One Comment
  1. Надя permalink

    Невже немає морально вищої людини на посаду судді у Долинському районі як Пігіль/Оленюк Тетяна (троєчниця, заміж вийшла по зальоту, з чоловіком сама не жиє, ходить і гуляє з суддями, у мініюбці – від секретарки-простітутки до СУДДІ? Освіта куплена за гроші зароблені у Польщі Брат там сидів у тюрмі на Україні барон мюнхаузен Невже на Україні все можна купити за гроші?

Напишіть відгук

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Змінити )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Змінити )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Змінити )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Змінити )

Connecting to %s

Follow

Get every new post delivered to your Inbox.

%d блогерам подобається це: